Іван Підкова
               Автор: Шевченко Тарас


Іван Підкова
 
І
 
Було колись - в Україні 
Ревіли гармати; 
Було колись - запорожці 
Вміли панувати. 
Панували, добували 
І славу, і волю; 
Минулося - осталися 
Могили на полі. 
Високії ті могили, 
Де лягло спочити 
Козацькеє біле тіло, 
В китайку повите. 
Високії ті могили 
Чорніють, як гори, 
Та про волю нишком в полі 
З вітрами говорять. 
Свідок слави дідівщини 
З вітром розмовляє, 
А внук косу несе в росу, 
За ними співає. 
 
Було колись - в Україні 
Лихо танцювало, 
Журба в шинку мед-горілку 
Поставцем кружала. 
Було колись добре жити 
На тій Україні... 
А згадаймо! може, серце 
Хоч трохи спочине. 
 
II 
 
Чорна хмара з-за Лиману 
Небо, сонце криє, 
Синє море звірюкою 
То стогне, то виє, 
Дніпра гирло затопило. 
"А нуте, хлоп'ята, 
На байдаки! Море грає - 
Ходім погуляти!" 
 
Висипали запорожці - 
Лиман човни вкрили. 
"Грай же, море!" - заспівали, 
Запінились хвилі. 
Кругом хвилі, як ті гори: 
Ні землі, ні неба. 
Серце мліє, а козакам 
Того тілько й треба. 
Пливуть собі та співають; 
Рибалка літає... 
А попереду отаман 
Веде, куди знає. 
Походжає вздовж байдака, 
Гасне люлька в роті; 
Поглядає сюди-туди - 
Де-де буть роботі? 
Закрутивши чорні уси, 
За ухо чуприну, 
Підняв шапку - човни стали. 
"Нехай ворог гине! 
Не в Синопу, отамани, 
П анове-молодці, 
А у Царград, до султана, 
Поїдемо в гості!" 
"Добре, батьку отамане!" - 
Кругом заревіло. 
"Спасибі вам!" - 
Надів шапку. 
Знову закипіло 
Синє море; вздовж байдака 
Знову походжає 
Пан-отаман та на хвилю 
Мовчки поглядає. 
 
[1839, С.-Петербург]