Абдурахман Джамі

Вірші

Перекладач: Василь Мисик

Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990

Похвала віршам

Що вірш? Ума дзвінкоголоса птиця.

Що вірш? Нетлінного добра скарбниця.

По-різному ту пташку ми цінуєм

В залежності від того, звідки чуєм.

Коли з веселого почуєм саду,

Вона дарує нам саму відраду.

Коли ж із вогнища жадоби й хоті,

Від неї тільки дим гірчить у роті.

Бувають відчуття тоді найгірші,

Коли корисливість бринить у вірші.

Коли ж із думкою зрідниться мова,

Коли міцна й легка її основа,

Вона засяє, як нова планета,

Й запам'ятає світ ім'я поета.

Коли ж у віршеві самі темноти,

Нікчемний зміст і залегкі звороти,

Йому крізь вуса вгору не пробиться -

I весь той скарб у бороді лишиться.

Хай буде вірш як прозірна криниця,

Що перлами коштовними іскриться,

I де вода добра свого не криє,

А до осяйності невтомно миє.

Нехай не буде він як та ковбаня,

Що в неяснім глибу своє надбання

Ревниво від твого ховає ока,

Нікому не потрібна, хоч глибока.

Там слово темне й думка там убога,

Й від слів до думки завузька дорога.

Читцеві добре треба попітніти,

Щоб значення нарешті зрозуміти.

* * *

Твій стан - який він є?.. Про це сама ти знаєш.

Ти - щастя, а чиє?.. Про це сама ти знаєш.

Ти виглянеш у сад - і в ту ж хвилину заздрість

Того стрункого вб'є... Кого - сама ти знаєш.

Газель невловна й ти - вам двом не дошкуляє

Розкинуте моє... А що - сама ти знаєш.

Червоні пелюстки - твої уста рум'яні,

А дух, що милий п'є... те, що сама ти знаєш.

Тьма кучерів твоїх - це ніч моя, а з неї

Таке проміння б'є... Яке - сама ти знаєш.

Як ти біля Джамі - він має тіло й душу,

Без тебе він стає... тим, що сама ти знаєш.

* * *

Зубами сталь дзвінку перекусити,

У скелі жолоб нігтями прорити,

Звалити знову звалений казан,

Палкий вогонь повіками згасити,

В'юк ста верблюдів скласти на плече,

Світ перейти й ні разу не спочити -

Це незрівнянно легше для Джамі,

Ніж в'юк подяки підлому носити.

ШАХ I ПОЕТ

Забувся б гордий шах Махмуд,

  Якби не знали всі,

Що не зумів він оцінить

  Співця Фірдоусі.

РУБАЇ

По вінця чашу я напоєм наповняю,

Та не від радості сьогодні я гуляю:

Очима темними ти затемнила день мій

I я свій темний день до ночі нахиляю.

* * *

Про долю неука сам неук знає краще,

Аніж Абу-Алі, знавець усього сущого.

Не гань незрячого, о ти, що очі маєш:

Він у своїх ділах бачніший за видющого.

* * *

"Від злодіїв,- казав поет,- ні захисту, ні схову:

Все крадуть із писань моїх - думки і навіть мову".

Проглянув я диван його - і бачу: щира правда.

Все зерно вкрали, кинули самісіньку полову!