Анатолій Жигулін
Вірші
Перекладач: Анатолій Глущак
Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр - Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3
Вартіше медалі
1
Хлопчаком я вишпортував міни
Із важенних весінніх грунтів,
Вдалині
рожевіли руїни,
Поряд пролісок перший зацвів.
Треба дуже спокійно вдивитись,
Перевірити кожне стебло.
Ось і міна.
Куди-бо їй дітись?!
Розгортав я поволі "кубло".
Детонатори в кожній "каструлі",
Три сталевих ростки,
три чеки.
І сталеві округлені кулі,
В них доцільно плескаті боки.
Вже не вірю,
що справді було це.
Чом так легко я ризикував?
А на кулях тих сяяло сонце,
Я коробки страшні розкривав.
Зайвий рух - і за ним небуття.
Виправлять було б помилку пізно.
Та дароване, мабуть, первісно
На щось інше було це життя.
2
Якщо я не учасник війни,
То не думайте, люди, неначе
Тим стражданням не знаю ціни,
Від яких і дорослий заплаче.
Я учасник жахкого вогню,
Коли вікна і двері палали,
Бомбували мене день по дню,
"Мессершмітти" прицільно стріляли.
Я з тридцятого в світі живу.
І роками для фронту не вийшов.
Та сьорбнув я біду фронтову
Серед білих воронезьких вишень.
Я частенько в лікарнях лежу -
В череп влучила куля тодішня.
Про дороги я вірші пишу...
Власне, це вже розмова про інше,
Не бентежте мене і рідню,
Що медалі нема - це ж деталі.
Я учасник жахкого вогню,
Що, здається, вартіше медалі.
* * *
Коли сниться далеке дитинство,
Думаю вві сні по-українськи.
Коли пригадується північ,
Вчувається вимова волинян.
Мови мої рідні!
Як я між вами хвилююся
Вже п'ятдесят п'ять років.
Уже пятьдесят пять лет!
А ще мені запам'яталась пісня -
І дуже давня, і гірка,
Про якихось стрільців,
Що з ворогами боролись колись.
Ота пісня була
Гірка і протяжлива -
Всі стрільці полягли,-
Не здались.
В Софії,
У братньому слов'янському колі,
У прекрасному й древньому,
Багатостраждальному краю,
Коли ми переспівали
Чимало болгарських і російських пісень,
Я заспівав української.
І кращою народною піснею
Визнали мою.
---------------------
Виділені курсивом рядки в оригіналі
написані українською мовою
* * *
В. Пєскову
Засипають землею байрак -
Дубняку і вільшини затіння.
І куріє суглинистий прах,
І повисла над яром шпаківня.
Та й вона вже ось-ось упаде
Під коток у жорству щебеневу.
І широка дорога пройде
Там, де стоячи вмерли дерева.
Я не проти прогресу.
Ні-ні.
Розумію масштаби й великість..
Прошу, часе, в моїй стороні
Збережи хоч яку-небудь дикість,
Збережи комишів гущину,
Збережи і шипшину, і вишні,
Й ту незайману ще тишину,
Із якої ми всі колись вийшли.
Збережи сільські верби в імлі,
Чорні гнізда і сплетені крони,
Хай спокійно живуть на землі
Хоч звичайні граки і ворони.
* * *
О. Яшину
Я навмання прошкую полем.
Хрустить межа - а я іду.
Що знов пригадується з болем,
Чого ніяк тут не знайду?..
Напевне, станеться тепер це...
В степу обвітрений тернок,
Я підійду і вийму серце,
Повішу серце між гілок.
В житті не знатиму незлагод.
Дроздина гамірна сім'я
Зрадіє ко?льорові ягід.
Насправді-бо - це кров моя.