Дороті Паркер

Солдати Республіки

Того недільного вечора ми сиділи за столиком у великій кав'ярні у Валенції. З нами була молоденька дівчина-шведка. Ми пили вермут 3 грубих келихів. В кожному келиху плавав сірий шматочок дірчастого льоду, і офіціант дуже пишався, що подав вермут з льодом і ніяк не міг зважитись поставити келихи на столик і розлучитись з тим льодом назавжди...

Маля сиділо спокійно, але батько й мати дитини - молоденька худорлява жіночка, у якої під дешевою бавовняною сукнею вже знову випинався великий живіт, - втупили палкі, зачудовані очі у своє малятко, а кава холола в чашках на столику перед ними. Маля було по-святковому в усьому білому. Платтячко у нього було так старанно залатане й заштопане, що його можна було б прийняти за нове, якби білі латки не були ледь-ледь біліші за саме плаття...

Вранці на місто був наліт. Завжди якось страшніше, коли це відбувається серед білого дня. Проте зараз в кав'ярні я не помітила жодного наляканого напруженого обличчя, ніхто не примушував себе веселитися. Всі спокійно пили каву чи лимонад, втішаючись заслуженим недільним відпочинком, і жваво балакали про якісь повсякденні справи...