Франческо Петрарка

На смерть Лаури

Перекладач: Микола Зеров

Джерело: З книги: Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990

CCLXXIX

Чи скиглення в гаях зачується пташине,

Чи в літнім вітерці зашепчуть деревa,

Чи лепетливих вод гармонія жива

юди до берега зеленого долине,

Де я сиджу й пишу погожої години,-

Про неї, дар небес, що нині укрива

Глибінь землі, я сню і мислю, і слова,

Здається, з уст живих спадають у долини.

"Для чого завчасу марнуєш ти свій вік? -

Вчувається мені.- Для чого з-під повік

Струмиш потоки сліз розпучливо, безсило?

Я вмерла, щоб ланцюг скороминущих літ

Зімкнути з вічністю; зіниці я склепила,

Щоб їх розкрити там, у непомеркний світ".

CCCXII

Ні зоряних небес мандрівні хори,

Ні вітрокрилі в морі байдаки,

Ні в полі збройних лицарів полки,

Ні звіра красного глибокі нори,

Ні вісті, що приходять через море,

Ні строф любовних точені рядки,

Ні в ароматах свіжої лукu

Співання дам, що тішать наші зори,-

Ніщо мого вже серця не торкне:

Свій день і сонце втратило, труднe.

I все для нього мороком укрите.

Журбою стали довгі дні мої:

Я кличу смерть, бо прагну ту зустріти,

Що був би краще не стрівав її.