На странице «Поезії» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
Федеріко Гарсія Лорка
Поезії
Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
ПОЕМА ГЛИБОКОГО СПІВУ
ПРИСПІВКА ДО ТРЬОХ РІЧОК
Гвадалквівір тече-в'ється
між олив та помаранчів,
а дві річки, що в Гранаді,
із снігу в поля гречані...
Ой де ділось,
де поділося кохання?
Неси в море, Андалузіє,
цвіту й овочу улов!
Ой де ділась,
де поділася любов?
ПОЕМА ЦИГАНСЬКОЇ СИГІРІЇ
КРАЄВИД
Поле оливами
густо сивіє -
глянь, то розгорнеться,
то згорнеться віяло...
Плаче пісок гарячий,
кличе біле латаття,
плаче стріла за ціллю,
вечір кличе світання,
плаче в голім гіллі
пташка остання.
А-ой, гітаро!
У серці п'ять ножів
одним ударом!
КРИК
Од гори
і до гори
еліптичний лине крик.
З оливного гаю
чорна райдуга-дуга
у блакитній ночі...
Стр. 1
..
Як зачув її, схопився
вітер, левень незборимий.
Нагий святий Христофор,
богославець юродивий,
на циганку поглядає,
гра на гайді невидимій:
"Дівчино, моя лелітко,
дай піднять твою хламидку,
розкрий перстам моїм древнім
твого лона лазур-квітку!"
*
Кида бубон Милоданка
і тіка - стояти ні з ким...
Вже англієць Милоданці
молока налив - на, випий! -
підніс чарку ялівцівки,
та вона не хоче пити.
Плачучи, оповідає,
що мусила натерпіться,
а на даху лютий вітер
рве зубами черепицю.
БІЙКА
У яру блищать навахи,
альбасетські, гостролезі,
грають у крові ворожій,
ніби щуки-риби в плесі...
"Ех, жандарми, це ви дармо,
так із правіку ведеться...
Лягло четверо римлян
і п'ятеро карфагенців".
*
П'яний фігами і гамом,
причвалав гарячий вечір,
впав зомлілий, непритомний
на різані ноги й плечі.
Чорні янголи літали
при заході над землею,
у них довгі, буйні коси,
серця з мира і єлею...
Стр. 2
В патронташах шарудять
безсмертники світанкові.
Їдуть, їдуть по два в ряд,
одкидають тіні строгі.
Для них небо - то вітрина,
де виблискують остроги.
*
Необачне сонне місто
двері множило нарозтвір,
як нагрянули жандарми -
некликані лихі гості...
Настирливі карабіни,
знай, дірявлять шатро ночі.
Божа мати циганчатам
кладе зоряні примочки.
А жандарми сунуть, сунуть,
сіють полумінь довкола,
в огні шквариться живцем
фантазія юна й гола.
Онде Роза Камборівна
сидить, стогне на порозі,
її груди одрубані
перед нею на підносі...
Мінервине середгір'я
випручує віття голе,
вода нависом золотить
строгі скелі гострочолі.
Ніч лежача і ледача
зорі мружила безносі;
щоб світанок розступився,
провалилась би вже досі.
Де-де чулися блюзнірства,
гребінь їх гукав червоний.
Діва праведна стогнала,
аж кришталь крушив той стогін...
Стр. 4
|