Жорж Дюамель

Вечірня баллада

Перекладач: Микола Зеров

Джерело: З книги: Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990

Коли яблука поопадали,

- О, ті напади хриплих вітрів,

Ті бичі налітних бурунів,-

Коли яблука поопадали,

- Найдрібніші зуби найдрібніших звірів,

Тривале завзяття тонкого жала,

Сріблиста слина слимаків,

Коли яблука поопадали,

За зимою, весною (люди живі)

Літо вродить яблука нові,

- Чи знаєш ти щастя, в дорозі затерте ліктями,

Мерщій би до нього... Знайти... Прив'язатись...

Радість умерла, хай живе радість.

Коли яблука підуть на поживу,

- От вони, поцілунки зубів,

Плід заборонений, поцілунки пожадливі,

М'ясо рудіє, та м'якість синяста - поваблива,-

Коли яблука підуть на поживу,

Коли на зубах нав'язне оскома,

- Ох, як довго тривають згадки про колишнє.

Коли яблука підуть на поживу,

Весна настане і з нею - вишні.

  Ах, людина ніколи не буває черства,

Щедра й гостинна путь життьова,

I скрізь без господаря щастя трапляється,

Хороше щастя, що гавкає й ластиться..

Ним би вдовольнитись, ним дихати й жити

I з ним на стежки вибиватись...

Радість умерла, хай живе радість.

Коли всі овочі погниють осінні

I оскома пойме піднебіння,

I відраза - перетончений смак,

Народиться радість: жить без сподіванок,

Не чекати нічого, крім вечірнього присмерку,

Не діждатись нічого, крім сліз на очах;

Коли всі овочі погниють осінні

I смак химерний зникне в оскомі,

Як добре тоді

Буде нам на спочинок піти в нерухомість.

- Серцем спустілим, без бажань і надій

Відчути той саван божественний,

Що над нами почне розгортатись.

Кожна радість вмирає... Хай живе радість!..