Мацуо Басьо

Хокку

Перекладач: Микола Лукаш

Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990

* * *

На голій гілці

самотній ворон тихо старіє.

Осінній вечір.

* * *

Як шумить-гуде банан,

як у кадуб капа дощ,-

чую цілу ніч.

* * *

Холод, ніч, нудьга...

Чути плюскоти весла

десь од берега.

Вдача

Оттакий я єсть:

глянь на росяні дзвонки -

то й сніданок весь.

* * *

Пущу коня вбрід -

полегесеньку впишусь

в літній краєвид.

* * *

На старім ставку

жаба в воду плюснула -

чули ви таку?

* * *

Гедзь на будяку:

ти стривай, не клюй його,

горобейчику!

* * *

Степу рівнява -

ніде оку зачепитись.

Жайворон співа.

* * *

Я заріс, як щіть.

А худий який, блідий!

Весняні дощі...

* * *

Видиться мені:

плаче з місяцем стара

в гірській глушині.

* * *

Вже й по маю - ах!

Птахи плачуть, а у риб

сльози на очах.

* * *

Трава-мурава...

Узялася сном-марою

слава бойова.

* * *

Тиша, мир і лад.

Десь там тоне межи скель

цвіркотня цикад.

* * *

Осінь із дощем...

Навіть мавпа лісова

вкрилась би плащем.

Старий відлюдник

Зсохнеться ось-ось,

як узимку на шнурку

димлений лосось.

* * *

Окуні морські

зуби щирять із полиць:

в лавці холодно...

* * *

Крук - немилий птах,

але як милує зір

в ранішніх снігах!

* * *

Рушу, й раптом - хить!

Ухоплюсь за колосок...

це розлуки мить.

* * *

Чистий водоспад...

3 ярих сосен глиця в воду

падає улад.

* * *

Побравши ціпки,

зійшлись діди сивочолі

усі на гробки.

* * *

Хризантеми пах...

У кумирнях з прадавен

темні лики Будд.

* * *

Довгий, довгий шлях -

і ніхто не йде навстріч,

лиш осіння ніч...

* * *

Чом так постaрів

я цеї осені?

Птиці, хмари.

* * *

Осінь-праосінь...

Як там живе сусіда?

Не знаю зовсім.

* * *

В мандрах я знеміг.

Полем паленим шуга

сон мій - чи юга?

* * *

Десять літ тут жив.

Едо! Я іду. Прощай!

Ти - мій рідний край.

* * *

Мавпа зойкне - співчуття...

А як плаче в непогідь

кинуте дитя?

ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ

Цілував би - жаль:

од моїх пекучих сліз

іней піде в тань...

* * *

Рік кінчивсь, а мандри ні:

далі в стоптаних сандалях,

в зношенім брилі...

* * *

Жаль на серце впав:

при дорозі рожі цвіт

кінь мій общипав...

* * *

Я, метеличок,

собі крильця обірву:

на, цвіти, мачок!

* * *

Мандрівник - і все:

це тепер моє ім'я.

Йде осінній дощ.

* * *

Берег високий.

Потішив мені душу

самотній сокіл.

* * *

Із далеких літ

скільки всього нагадав

цей вишневий цвіт!

* * *

Тяжка година!

До нічлігу ледь добрів -

цвіте гордина!

* * *

Квіття горове

шелевіє-шелестить...

Водоспад реве.

* * *

Зозулі рoзспів

в передсвітанні тоне.

Далекий острів.

* * *

Чужина чужа -

знов мандрую у світи...

Мжить осіння мжа.

* * *

В мандрах десь і вмру...

Вітер в душу наганя

холод і журу.

* * *

Кулюсь на коні:

тінь моя коцюрбиться

мовчки по землі.

* * *

Журавель знеміг,

на холодне поле впав...

Мандрівця нічліг.

* * *

Сакура стара -

невже справді зацвіла?

Спогад, ніби дим...

* * *

Ніч шляхи мела:

скільки снігу там зосталось

після помела!

* * *

Виходжу з Кінчy,

мов із мушлі той м'якун.

Осінь наскінчу.

* * *

Он рибалка-птах:

любо глянуть, як пірна,

але й сумно - ах!

Чистота

Білий лотос-цвіт:

не цурається багна,

із якого зріс.

* * *

Червень на порі.

Хмари-тучі залягли

на Бурли-горі.

* * *

Стань, мандрівцю, глянь:

попід тином оно-но

сірики цвітуть!

* * *

Чи весна прийшла,

чи старий минувся рік?

Святоблива ніч.