Степан Щипачов

Високе небо

Перекладач: Анатолій Глущак

Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр - Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3

Делегатам Першого з'їзду Рад Союзу РСР,

який відбувся 30 грудня 1922 року

І

Згадаю:

і холод, і голод,

і пекло жахке сипняку,

червоних кіннотників школу,

мені досьогодні близьку.

Багато в армійських статутах

змінилося вже опісля,

та славу її не забуто -

кіннота живе у піснях.

Знов збруя затягнута туго,

знов запах її впізнаю.

І мов стремена свого друга

легенько торкнувся в строю.

І точно я назви повторюю

вірменські: Арпа, Арташат.

Слова про севанську прозорість

мені ще й донині звучать.

Він був і на вигадки скорий,

мій друг і по ліжку сусід.

Як часто ув інші простори

в розмовах шукали ми брід.

Шурчало і било по рамі,

з буржуйки курився димок.

А ми, юнаки, вечорами

допізна, було, сидимо.

Ми мрією міряли строго

біг часу...

Вітрища мели,

та ми розрізняли дороги,

які у майбутнє вели.

Пройшли, прошуміли роки,

як вітер за виднокруг.

З якоїсь негоди, нівроку,

посивів мій давній друг.

Листів він не пише. В цім трохи

я винен - адресу ж бо знав...

Ах, пройдені нами дороги,

вітрами їх дихаю знов.

II

Диво: Росія на прузі

року того в труді

не піддалась розрусі,

не піддалась біді.

Повагом набирала

сили -

       всім ворогам назло.

І мертві домни Уралу

раптом дихнули теплом.

Зростали нові споруди

у місті та на селі.

Від тачок на Волховбуді

димілися мозолі.

Знаю про це не із книжки

пам'ять мене пропекла.

У паровозів задишка

на перегонах пройшла.

Ах, вокзали, залізниці,

паровозів голоси!

То розбурхана столиця,

то уральськії ліси.

Ах, дороги, ах, дороги!

Все стовпи і проводи.

А Дніпра старі пороги

ще стриміли із води.

Тільки рікам не забути

металевий біль мостів:

скільки їм було угнуто,

переламано хребтів!

III

Їхали делегати.

Одному б ще

           росту з вершок

та бурка на ньому крилата,

з блискітками поясок.

В горлі орлиний клекіт -

мова грузинська жива,

Гори Кавказу далеко,

далеко та грань снігова.

Десь хуги ревіли звіром.

А як зустріне Москва?

Міцний посланець Сибіру

п'яту добу не спав.

Поклав в узголів'ї кожуха,

а на ногах піми...

Б'ється об буфер буфер,

скрегіт заліза, зими.

В того на гімнастерці

орден червоно горить;

біля вікна зіперся,

мовчки махорку курив.

Жінка як заспіває!-

серцем вона в маю.

Вся Білорусія знає

ту делегатку свою.

То забуруняться в пісні,

то засумують баси,

ніби з туманів Полісся

в оці - вологість сльози.

Їхав поет, урочо

рими гранив свої.

Муза його молодша

від дівчинки Зульфії.

Їй лиш сім років, а стане

потім на диво струнка,

зростатиме в Узбекистані

слава її дзвінка.

Їх проводжали не пишно,

давали накази прості.

Скільки - швидких і неспішних

мчало в Москву поїздів?!

Вже й перевірка мандатів.

Вже переповнений зал.

День той

        як пам'ятну дату

вік в календар записав.

Перша...

   Чи тільки дванадцята?

Байдуже - далеч ясна.

Ось воно -

         золото націй,

воля країни стальна,

Рівні і рівноправні!

День спалахнув, мов костер,

бо засіяли державно

літери СРСР.

...Снігу в Горках було!..

В парку дерев вершини

гнулись; і слід машини

в тихім дворі замело.

Сніжні хмари нависли.

Скільки турбот важких!

Та від вождевої мислі

зриміші стали віки.

IV

Роки - за віхою віха,

Зоряно як кругом!

Багато чи мало -

             піввіку!-

лічимо з грудня того.

В дружбі республік Росія

вирівнялась на зріст.

Чорна металургія...

Білі гаї беріз...

Як ми майбутнє любили,

пристрасно звали: гряди!

Волга і ріки Сибіру

світлом течуть у дроти.

Вийшло: не пізно, не рано

ми і у Всесвіт - ривок.

Знов з голубого екрана

віє його холодок.

Мріє космічна тема,

Скажете: ач, повело...

Сонячна вся система -

це ж як одне село.

Може, воно й надміру,

тільки наступить строк,

й кожний її підгірок

чийсь обійде рядок.

Завтрашнє. В ньому там

така ж далина провісна,

як і донині - рокам,

ерам, епохам тісно.

Повітря!

Ним дихає вся

розкрилена наша планета,

А гострий кінець олівця

нагадує кінчик ракети.

V

Стежка - від домен до тину.

Небо високе стоїть.

Здрастуй, сестро Україно,

ріки й дороги твої!

Скільки доріг полинних

вибігло на оболонь.

Хмари в карпатських долинах

ніби на троні долонь.

Де, бувало, бандуристи

струни зі сльозою рвуть,

славлять землю трактористи,

борозну, як вірш, ведуть.

Ходить берегом дівчина,

спів лунає там дзвінком,

де ходив Павло Тичина,

ще раніш - Іван Франко.

Над Дніпром зоріє Київ,

в Бровари лежать сліди,

на паркани заводськії

посхилялися сади.

VI

З Балтики свіжість війнула

(хвиля лягла на піски).

Ніби Юхана Смуула

знов зазвучали рядки.

Сушать рибальські сіті

трьом республікам вітри.

В море ідуть працьовиті

сейнери і катери.

Сонце яскраве нині

в небі азійськім стоїть.

Світяться зморшки пустині

бризками Сирдар'ї.

Хай не блакитна, знаю,

хвиля жовтава в пісках,

в пам'яті пісня Абая,

як голуба ріка.

Зазеленіли пустині.

Поряд - здружила вода -

нафтові вишки

й гостинні

білі, як цвіт, міста.

Смутком серця не повиті,

як доти було на віку.

Мов чаша, повна блакиті,

бачиться Іссик-Куль.

Є вона в пам'яті - дата.

Славу її вознесу!

Сльози народові-брату

колись затемняли красу.

...Може, з ревнителів рубрик

хтось дорікнути б хотів,

що не для всіх республік

знайшов величальних слів,

Каюсь. І хочу зізнатись:

наскільки б я духом змалів,

не носячи всі п'ятнадцять

в серці своїм.

1972