Панас Мирний
      Лихо давнє  и  сьогочасне
      Присвячується В. І. Василенкові
      
      Добре тому Башкирові, на весь повіт добре! Земель в його - не міряно, слуг у його - не злічено...

Куди не глянь, куди не подивися, всюди благодать божа, статок і достаток!
      Тільки по його селах чогось сумно та нудно. Невеличкі людські оселі порозкидалися то сям, то там, мов ховалися одна від одної, як від лихого дозорця... І люди, що жили по тих оселях, понурі та похмурі, німі та мовчазливі, тиняються, як тіні, по горах та байраках, виходять на широкополі лани, на пишно-зелені долини не світом білим любуватися, не пісень веселих співати, а віддавати буйному вітрові своє важке зітхання, свої сльози кревні, щоб він, легкокрилий, одніс їх до господа бога...

.. Та ще до того й люди такі покірні та слухняні - нижче трави, тихше води!..
      - Не кажіть мені такого про людей! - кричав Олексій Іванович. - Не кажіть нічого!.. То не люди добрі, то гадюки капосні! Одного я в господа бога молив, однії ласки просив - дати на них усіх одну спину, щоб як одного вчистив, то всім зразу дошкулив! А то руки свої пооббивав, б'ючись, голос стратив, лаючись, а все одно: мов у стіну горохом!...

.. Чесна душа!"
      - Хай у тебе будуть! - каже він.
      - Нащо воно мені! Ще загубиться!
      - А загубиш, то не чия втрата - твоя: я тобі їх дарую.
      - Спасибі вам, паночку! - дякує Марина...

. Бач, яка гладка стала, - відмовляє понуро Федір.
      Чудно Марині, що таке батько плеще на неї. Там покойові їй проходу не дають: пройде вона - очима так і проводять, за спиною регочуть; а тут ще й батько гуди ж. "Гладка", - каже... Ну то що, що гладка? Гарно було б, коли б була гостра, як шпичка? То хоч глянуть є на що, а то кілок кілком!...

      - Хто? Дівчата... батько...
      - А тому старому дурневі чого ще забажалося? - суворо спитає Олексій Іванович - і одійде.
      На цілий день після того й сварки, й гомону по всьому дому. Ніхто нічим не вгодить Олексію Ивановичеві, - і те не так, і друге навиворот!...

Дехто й до шинку навідався, восьмуху задавив на радощах.

      - Тепер же, братця, як будуть на жнива наймати, ціни держіться!.. Гострив на нас німець зуби, хай же тепер попоцока ними!

      Радяться, почому ставати. Говорять таку плату, мов справді їх хто наймає та ще й просить, наймаючи...

      - Йди собі к бісовому батькові з своїм розумом! - уже навсправжки лаялися селяни.

      Їм було досадно. Вони дізналися, що разом з машиною привезено декілька зайвих кіс, що ото їх уставлено нові, а позублені віддали в поправку...

      Зостався німець без робочих з поламаною машиною. Знов прикажчик забігав по Одраді, вигукуючи:

      - Хто хоче стати по два семигривеники на жнива? Тепер уже одрадяни не одкидалися. Вони тільки злегка докоряли:

      - Набрали чужих, а тепер знов до своїх!...