Панас Мирний
Повія
        
Частина перша

У СЕЛІ

І
       Ще такої зими лютої та скаженої люди не зазнають! Осінь була дощова:
       від другої пречистої як почалися доші, та день у день лили - до самого Пилипа...

У Демиденка у стозі жито росло; у Кнура два стоги миші поточили; зовсім скирти розсунулись, розпались - у гній повернулись. В Остапенка оселя подірчавіла - вода у хату лилася: лгав був сеї осені вкрити, та захопила негода. На людей пішла пошесть: трясці, пропасниці... Заробітку ніякого; грошей немає...

Хто мав конячку - ще сяк-так, возив потроху. Та чи багато ж тих коней у селі? Мар'янівщани споконвіку хлібороби: віл, а не кінь - сила у польовій роботі. Мар'янівщани кохалися у волах, а не в конях: конем так - поїхати куди, прогулятися, а волом - робити. Шкода скотини, а тут за подушне надавили: овечата, свині, корови - все за безцінь пішло; у волость побрали та там і продали...

І от, як ви кажете, що то її Загнибіда вплутав, так і слідователь каже... Так я її учора й договорив.

       - А дорого? - спитався Книш.

       - Десять рублів, на моїй одежі.

       - Талан! - скрикнув Колісник...

А от, підождіть, москаля наживе - почне, як і всі, бігати, -  увернув Книш.

       - Правда ваша, правда, -  каже Колісник. -  У мене з села була. З півроку просто люба-мила, хоч у вухо бгай, а познайомилась з москалями - зараз і пішла у хльондри...

-  Се вже коли городським миром помажеться - пиши пропало!

       Тут саме увійшла Христя за порожніми стаканами - і розмова стихла.

       - Ну, а за що ж то Загнибіда загубив свою жінку? - спитався Колісник, коли Христя вийшла...

А ти почім Мар'янівку знаєш?

       Вона тільки зітхнула. Лакей приніс вино, ром, поставив і пішов. Наташка начала чай розливати.

       - Та почім ти усе знаєш? Хіба з тих країв?

       - Багато будеш знати - зостаріешс'я, -  одказала вона, підсуваючи до його стакан чаю наполовину з ромом...

       - Що там у тебе? Свинячий напиток.

       - А на покуштуй! - і вона ткнула йому ложечку до рота. Він випив, поцмокав.

       - А що, добре? - граючи очима, спитала вона.

       - Як є свинячий...

       - Молодець! - сказав він, дивлячись, як її лице дедалі червоніло, наливалося краскою, білі пухкі щоки мов заревом пожежі зайнялися, очі заграли, засвітили. -  Охулки на руку не даєш!

       - Я ще буду пити, -  хвастаючи, сказала вона...