Артур Конан Дойл

Дияволова нога

Перекладач: Микола Дмитренко

Джерело: З книги: Конан Дойл А. Людина з Бейкер-стріт:Повісті та оповідання. - К.:Дніпро,2001

Беручись час від часу за поповнення своїх нотаток про деякі дивні події і цікаві спогади, пов'язані з моєю тривалою й близькою дружбою з Шерлоком Холмсом, я постійно стикався з труднощами, що їх спричинила властива йому нелюбов до всякої гласності...

Тож уявіть собі моє безмежне здивування, коли минулого вівторка я одержав від Холмса телеграму (він ніколи не надсилав листів, якщо можна було обійтися телеграмою) такого змісту: "Чому б не розповісти публіці про корнуольський жах - найдивовижніший випадок з усіх, які я будь-коли розплутував"...

Стан власного здоров'я ніколи Холмса особливо не турбував, але під загрозою того, що він взагалі не зможе займатися своєю роботою, мій друг змушений був докорінним чином перемінити обстановку. Отож ранньої весни того року ми опинилися вдвох у маленькому будиночку поблизу бухти Полду в найдальшому кінці Корнуольського півострова...

На столі стояло чотири недогарки свічок та валялись розкидані карти. Стільці відсунули під стіну, але інших предметів ніхто не чіпав, і з ночі ніщо не змінилось. Холмс легкою швидкою ходою пройшовся по кімнаті, він сідав на стільці, пересував їх і розставляв так, як вони стояли ввечері. Він прикидав, чи велику частину саду видно з різних місць...

- Знаєте, Вотсоне,- мовив він,- мені, мабуть, знову доведеться взятись за люльку й отруюватись тютюном, хоч ви досить часто й справедливо засуджували цю погану звичку. З вашого дозволу, джентльмени, ми повернемось додому, оскільки я не розраховую, що на очі нам потрапить тут щось нове. Я всебічно проаналізую всі відомі мені факти, містере Трідженнісе, і якщо мені на думку спаде варта уваги ідея, я обов'язково повідомлю про це вас і священика...

Він розлетиться на шматки. Морське повітря, сонце й терпіння - ось що нам потрібно, Вотсоне, а все інше прийде само собою.

А тепер спокійно обміркуймо наше становище,- провадив він далі, коли ми йшли стежкою над урвищем.- Давайте-но міцно триматися того, щo ми таки знаємо, хоч це й дрібниці, щоб потім, коли з'являться нові факти, можна було зразу поставити їх на належне місце...

О, то ви вирішили не відступати, так? Я не помилився в вас, Вотсоне! А це крісло я поставлю навпроти вашого, щоб ми сиділи обличчям один до одного і були на однаковій відстані від отрути. Двері залишимо напіввідчиненими. Тепер вам зручно спостерігати за мною, а мені - за вами, і ми зможемо вчасно припинити експеримент, якщо симптоми виявляться загрозливими...

Тієї ж миті останнім рятівним зусиллям я видерся з безодні відчаю, і переді мною виникло обличчя Холмса - біле, непорушне, спотворене жахом: такі самі обличчя я бачив недавно у померлих. Спогад про них повернув мене на мить до тями й надав сили. Я зірвався з крісла, обхопив Холмса руками. Хитаючись, ми вийшли з будинку й повалились на траву один біля одного...

- Ви ж знаєте,- відповів я, зворушений небаченою досі сердечністю Холмса,- допомагати вам - для мене найбільша радість і честь.

Тут він одразу ж заговорив у своїй звичній манері - напівжартівливо й напівскептично:

- I все ж, шановний Вотсоне, з нашого боку було б абсолютно зайвим перетворитись на божевільних, хоч сторонній спостерігач, безсумнівно, оголосив би, що ми зсунулись з глузду ще до того, як почали цей дикий експеримент...