Автор:  Акуленко Геннадій Іванович
        Електрона адреса:  [email protected]

Кинджал Пророків.


Пролог

     Легке запаморочення. Дзвін в голові...

Слава втомився. "Треба зняти кожух, черевики... Доки сили є."  Знайшов лівою рукою ґудзики і почав відривати їх, задравши голову вверх та підтримуючи себе на поверхні правою рукою і різкими рухами ніг. Доки відірвав всі ґудзики, встиг кілька раз зануритись. "Добре, хоч вода не солона, - подумав Слава, випльовуючи воду, - значить не в морі...

Цокаючи від холоду зубами, Слава скинув кожух і почав роздягатися, треба було швидко викрутити одежу. Розстібуючи ремінь він намацав приторочений чохол з кинджалом, взяв  за рукоять і витягнув його. Лезо кинджала тьмяно блиснуло в пітьмі. "Чорт забирай! Це ж я із-за нього опинився тут!", -  зрозумів Слава...

- Мій дід - король Вольмир, мріяв про сильну  державу, вільну від імперського ярма. Та не судилося, хоча він і прийняв віру в  Єдиного. А після страшної поразки, де  загинуло майже все венедійське рицарство, батько став герцогом імперії...
   Федерік насупився, не подобалось йому ця розмова...

-   Шлюб з дочкою Святослава не такий вже і вигідний. Конунг старий, а сини можуть не оправдати ваші сподівання, вони весь час сваряться і лише Святослав тримає їх в кулаку. Анна була б кращою політичною партією, тим більше дівчина красива, розумна та і ви їй подобаєтесь. Стали б родичем самого імператора...

- Я знаю, тобі він не подобається, але Дракала не чаклун, а лікар і алхімік, - махнув рукою Вольмир.
- Ходять чутки, що він викопує з кладовищ покійників, вирізає в них серця, печінки, а в своєму замку вирощує немовлят в скляних колбах.
- Це байки. В графа дуже хвора дружина, він просто шукає ліки для неї...

Хоча, якщо відверто признатись, Феодосія сподобалась йому з першого погляду і він подумки мріяв поговорити з нею наодинці та не міг ніяк наважитись. Тому, щоб менше ніяковіти перед баронесою, частіше проводив час попереду. Ось і зараз  Редо пришпорив коня, обігнав карети і списоносців та порівнявся з рицарями авангарду...

Перед нею стояв гладко поголений чоловік років шестидесяти в чорній сутані із масивним золотим ланцюгом на шиї з прикріпленою рубіновою п'ятикутною зіркою. Це був один з магістрів ордена Зірки, Хранитель Реліквій - Феофан. В ордені його прозвали Кабаном за величезний живіт і маленькі поросячі очі.
   "Красива все-таки жінка, можливо тільки горбинка на носі трішки їй не до лиця, а так все гаразд - ніжна, ледь смаглява шкіра, східний розріз очей і хтиві губки та й за пазухою є дещо...

- А що таке? Ми ж про все домовились, доки Константан шукатиме Кинджал Пророків, ти підготуєш зібрання магістрів, а я переговорю з  імператором, можливо і ще щось підвернеться. Що хвилює тебе?
- Константан взяв з собою найбільш відданих йому людей, ледь не особисто перевіряв кожного...