І в а н    Ю з и ч
  
  
        І     Н     Н    А
  
  
                               Ч  А  С  Т  И  Н  А     П  Е  Р  Ш  А
  
  
   Неквапно обертаючись, вiдпливають удалину одноманiтно пласкi, наче випрасуванi, естонськi поля...

У бентежних, незвичних, синьо-чорно-бiлих полотнищах цих - виклик, протест, порив до Свободи.
   Ось пiд нерiвними подмухами  весняного вiтру  затрiпотiли  такi  ж  чистенькi, з бiлою поперечною смугою, бордовi.
Отож, за вiкном уже - Латвiя...

  
   Море - хай неприхильне, штормове, злютоване на ледь помiтному горизонтi iз завжди готовим на дощ каламутним прибалтiйським небом, зцiлює своєю неосяжнiстю натомленi очi, грiзним могутнiм ревом розбурхує застоянi сили.
   Зволоживши гiркуватою водою долонi й обличчя, виконавши кiлька розминочних махових вправ, вiдчуваю настiйне бажання пробiгтись - поклик остаточно не вивiтреного стайєрства...

Коротають поруч вiк сотнi родин: лисiють батьки, цiлуються на пожежних сходах вирослi чада, до кровi зчiпляються на спiльнiй кухнi сусiдки, iнодi хтось викинеться з вiкна, - а звiстки про отримання державних квартир надходять рiдше, анiж бравурнi репортажi про чергове пiдкорення космосу.
   Але як тiшились ми з окремого, в десяток квадратних метрiв, житла!
  
   Нелегко далась втрата мовного середовища...

I моя, що розхристаний, без шапки, захлинувшись обм'яклим повiтрям, вискочив на порiг, розриваюча дитинна радiсть вiд споглядання усього цього, а головне - поважно звисаючих з-пiд ринви, величезних, рубцюватих, що ввiбрали до iменi i дзвiн веселкової зливи крапель, i пiднебесний скрип довгожданого жайворонка - бурульок! Хiба мислимо змiняти їх на ту ж, скажiм, тривiальну "сосульку"?
   Але, як не борсайся, не протився, мова вивiтрюється, мертвiє, висипається зернинами з покинутого колоса...

  
   В останньому писаки не надто вiдхилялись вiд iстини.    
   - Як вам подобаються теперiшнi подiї? Чи не вважаєте, що треба б якимсь чином включитися особисто? - приблизно так часом запитував я кращих, довiрених знайомих зi свого, в основному iнженерно-службового, оточення...

Iнодi, через незгоду, хтось виходить, хряпнувши дверима. Було, що з цiлком надуманого приводу - рiзного ставлення до зiткнень у Закавказзi - покинуло збори пiвтовариства.
   Менi, котрий мав спершу намiр якнайретельнiш приглянутися з тiнi, доводиться часом, для порятунку становища, втручатись, перехоплювати iнiцiативу...

   Слухаючи їх не без iнтересу, я, однак, не здатен був перейнятися мiстичним, що дозволило б прилучитись до проповiдуваного, почуттям. Найпереконливiший доказ упертий мозок стрiчав десятком контраргументiв. Зрослому в помiрно вiруючому середовищi перешкаджало пiзнiше, що зумовило свiдомий вiдхiд вiд будь-якої релiгiї, пiзнання свiту...

Чи не шкiдливiше вiд стукача - розповсюдження взаємних, здатних унеможливити будь-яку конструктивну дiяльнiсть, пiдозр.
Схильнi до подiбного теж, на жаль, вiднаходяться.
   Але, незважаючи нi на що, якийсь здоровий, досить несподiваний для мене, дух дозволяє маленькому, такому нестiйкому ще, колективовi неухильно просуватися вперед, долати усi труднощi...