Олексій Бик


***
Я годованець чорних ночей за вікном,
Я не ліз на рожен і не пер напролом,
Тільки слово як слово, струна як струна,
Так якого від мене вам треба рожна?

Тільки хрипом блювотним, ночами без сну
Просурмила сурма : на війну, на війну!
Перекинулось небо та через плече,
Пригина до землі і пече, і пече...

На дорозі доріг, серед нападів і провокацій,
Пересудів за очі і каменів, кинутих в спину,
Я не вірю в любов, що виходить з нічних ресторацій
І терпіти не можу, коли зневажають людину.

На дорозі доріг не чатуйте на мене за рогом,
Не нацьковуйте псів, що за мить розривають горлянку,
Не залазьте у душу, а просто залиште самого
І подайте цю чашу - я вип'ю її до останку...

-------------------
Один ангел,
       стоячи на Сьомому небі
       і вертячи хвостом,
Коли світ був ще дитиною
       семи днів від народження,
Сказав Отцю,
       грішний у своїй гордині, що
Ангели летять з неба на землю,
       і це символічно, бо помисли їх
Низькі та приземлені,
       як і ті, кого вони бережуть...

Лиш до першої зорі
Не дістатися тверезими,
Любі гості на поріг -
За халявою ніж,
Над дорогою хрести
Соснами, березами,
Порозіпнуті на них
Все одні і ті ж.

Сорок років навпрошки
Між розритими могилами,
Мертві сорому не ймуть,
Тільки лиш за живих,
Що за все своє життя
Так і не любили ми,
Зарахують янголи
Як смертельний гріх...

..
На долонях лиш пил порох.

За плечима пожеж заграва,
Біс і ангел плюють додолу,
Смерть - утеча, життя - облава,
Інших дій не було ніколи.

Відчиняю дверцята кліті,
Рву із пляшки зубами корок,
Всі надії давно убиті:
Тільки двадцять,
а вже як сорок.

***
Каменем, каменем
Збили крило мені,
Каменем, каменем,
Зранений, падаю,
Стрілки годинника -
Сонячні промені -
Тішаться тишею,
Тішаться зрадою, ой...

Я люблю ворогів
За їх ненависть не для слівця,
Я люблю ворогів
Через те, що вони не залишать, -
Ви підете за мить,
А вони доведуть до кінця
І якщо обірвусь -
Все, що я не устигну - допишуть

Я ненавиджу Вас,
Хоч і знаю, що Вам все одно,
А залишити Вас -
Надто просто, щоб потім забути...

І Всесвіт майстрував мені хреста,
Одягши зорі, ніби еполети...
...Удосвіта приставили багнети.
Чекала вічність - мертва і пуста.

***
Ти і я - ми обоє
Старанно уникаємо
Будь-яких
Розмов і спогадів
Про те, що було між нами,
Щоб випадково
Не стати ізнов
Щасливими...

Зализую рани
       Вчорашнього неба,
Відхаркую вірші
       Холодні і злі...
Нікого не треба,
       Нічого не треба -
Весна обірвалась
       На самім краєчку землі...

Вітри осінні -
Фрегати паперові,
І тої втіхи -
Лиш те, що руки чисті...
Словами пісні,
Забитої до крові,
Зриваю голос,
Немов пожовкле листя.

***
Я так боюсь відчинених дверей...
Я так боюсь дивитися у очі...
Я так боюсь не пережити ночі
І загубити віру у людей...