З книги “Листоноша-Земля” (Сімферополь: Таврія, 1985)

НАРОДЖЕНИЙ В СОРОЧЦІ
Зайшовши до хати,
якої давно вже нема,
шукаєш сорочку,
в якій народився,


з якої
не зовсім ще виріс,
адже після поклику:
- Ма!.. –
ще маєш можливість
не пустки торкнутись рукою.
Наповнивши вуха
куванням зозулі в гаю
і раптом збагнувши,
що нікуди більше спішити,
ти бачиш,
як мама
родиму сорочку твою
доточує днями,
які їй лишилося жити…

ПОЛІТ
Балансуємо руками,
щоб не впасти,
а здається,
що на бриючім польоті,
ледь торкаючись трави,
летимо...

І летіла навстріч
молоденькому велосипеду
та пора, у якій
ми дорослими дітьми були.
Оберталась земля,
і невтомно крутились педалі,
і під крила бляшані
повітря лягало туге.
І здавалось мені,
що до нас наближаються далі,
де на велосипеді
я кататиму тільки тебе.
Та мигтіли в колесах,
мов стрілки годинників, спиці,
і ставала все ближчою
невідворотна межа,
за якою тебе
"Мерседес" повезе до столиці,
а на крила бляшані
полізе голодна іржа...

ТАРАС ШЕВЧЕНКО І ДІТИ-БАЙГУШІ
Папір, сепія.
Іранбеку Оразбаєву

У дверях ситої душі
голодні, босі, напівголі
казахські діти-байгуші —
дві долі крихітні і кволі,
а бути чесним — дві недолі, -
стоять і просять хліба-солі
у дверях ситої душі.

Не проганяй же їх, душе...