Микола Парминський
"Ольжинка"

  "Ти не створиш..."
  
   Сонце повільно ховався за горизонт - до Карпат завітав вечір... Все готувалося до ночі, тиша отримувала карт-бланш, життя поступово позбавлялося буденної метушні, за невеличким винятком...

.. -- Ще один сміливий штрих, отак,... ще один штришок, перфектно..., сама захопленість захопилася, аби побачила...
   Все б добре, але невгамовно крутилася карусель часу... Одначе впертий майстер продовжував тяжко працювати - не зволікав, бо жив вічно. Він напружено трудився декілька століть, був самотнім...

..
   -- Ні... Ти не варта ані йоти мене, запам'ятай це, -- мовив майстер; хитро усміхнувся, продовжуючи роботу...
   -- Поглянь на мене... -- лагідно просила відьма, -- ще не знайшлося того, хто б мав силу протистояти моїй красі...
   Митець знову усміхнувся, чому - невідомо...