Радій РАДУТНИЙ (Харків)
ГРА В СОЛДАТИКИ

- Я взагалі не розумію, чому ти зацікавився мною, - сказала зненацька дівчина. - Я ж бо зовсім негарна.

Це вже не цікаво. Чомусь усі -  окрім, можливо, зовсім ідеальних красунь - знаходять у собі якусь дрібненьку ваду й весь час самі собі вбивають в голову всякі дурниці...

Втім, вона цього й не приховувала, та й я не вважав це великою вадою.

Рука тим часом вже підібралася до гудзика, і розвиток подій мені все більше й більше подобався, але досвід підказував, що навіть вже й на заключному етапі можна спіймати яку-небудь несподіванку.

Дівчина здригнулася, напружилася й кинула швидкий погляд кудись за спину - тобто за мою спину, звичайно...

- Пробувала колись бути фотомоделлю...

Дівчина на фото і справді мала пречудовий вигляд, так що наготовані компліменти не пропали надаром.

- А це моя колекція солдатиків. Подобається?

Вона швиденько зіскочила з моїх колін (чоррррт!), підійшла ближче й обережно повернула лицем до мене залитого суцільним панциром вершника...