Мирослава Семенюк
Вірші

***
Я крові власної боюся,
Її шалених перегонів...
І болю, що впаде на скроні,
Якщо від тебе відвернуся.

До тебе тягнуться долоні,
Їх довгих ліній павутини
Бояться так тієї днини,
Коли біда впаде на скроні.

Туман завісить очі сині
І марно полетять години...

БЕЗ ТЕБЕ?!?!?...

Чекаю я святої днини,
Коли той біль...МЕНЕ ЗУПИНИТЬ!

04/11/05
***
Мить, погляд, знак
І серце в такт,
І ліхтарі в брудній калюжі...
Впадеш навзнак,
Знов слово "так"
І місяць - мов кривава ружа.
Знов телефонний передзвін,
І знову ти, і знову він...
Стежина пройдена? Байдуже...
Той телефонний передзвін,
І ти, і він - всього лиш тінь,
Тінь світла ліхтаря в калюжі.

24/10/05
***
Не називай мене "богиня"!
Я не богиня, я вівтар...
Тепер майбутнє - лиш тартар...
Була ж тобою, мов княгиня.

Як мавка з тим, що не вмирає,
Піду у пущу й тільки там
Віддамся я сімом вітрам...
То мавки так усі зникають.

Я зникну, наче й не було,
Лиш те у грудях невмируще
Осяє ясним сонцем пущу
І світ, що снігом замело.

24/10/05

***
Я тобі лишаю світлу тінь,
Бережи! То часточка мене...
Наді мною загадкова синь,
Її велич вік не промине.

Десь на небі стоголосий дзвін
Манить, кличе: "Ти почуй мене!"
Відлітаю, просто знаю: він
Зраду стерпить, втечу проклине!

Я б з тобою зрадила йому,
Та чи буду я тоді ще Я?
Покидаю цю густу пітьму
Сонце називати на ім"я!

***
Із балкону першого поверху
Я не бачу людських облич...
Чужі душі укриті мороком,
Їх від мене сховала ніч...

Я не в змозі пройти екзамени
На знання, чия правда жива.
Посилаю думки телеграмами,
Все ковтаючи щирі слова.

Та кому ж, як не їм, як не світові
Розказала б, що бачу вві сні?!?!
А, виходить, я вірю лиш вітрові,
Що заводить пісні голосні...