Лідія Романенко


Той силует в далечині,
Те жовте листя на асфальті,
І сірі хмари в вишині -
Душа моя, неначе, як на карті.

Але все то мине,
Протече наче річка.
Ніч чорнило проллє -
А за душу горить жовта свічка.

Не побачить ніхто тих дивних ниток,
Що держать  мене на цім світі.
Тільки той, хто не чує пліток
Все побачить у істиннім світлі.

11.10.04

Збірка "Осінь"