Ксенофан

Вірші

Перекладач: Андрій Содомора

Джерело: З книги: Золоте руно. З античної поезії: Збірка.-К.: Веселка, 1985.

* * *

Чиста сьогодні долівка, вже руки водою омиті

   Й келихи; цей на чоло вже закладає вінок,

Той он сусідові миро коштовне подав у фіалі,

   Амфора на видноті, втіхи зарука, стоїть.

Інший вино з неї ллє, запевняючи, що не забракне -

   В кухлях шумує п'янкий, світлий медовий напій.

А посередині ладан розвіює пахощі ніжні.

   Б'є з прохолодних джерел ніжна криштальна вода.

Зваблюють зір калачі підрум'янені; білого сиру

   Й меду густого вагу ледве що втримує стіл,

Серед покою красується вівтар, вінками повитий.

   В домі, куди не поглянь,- танці, веселощі, спів.

Спершу, згадавши побожні перекази, словом повинен

   Шану віддати богам кожен розсудливий муж,

Після святих узливань і молитви про те, щоб у світі

   Ми керуватись могли правдою передусім -

Пити пора, але так, щоби сам,- хіба надто старuй вже,-

   Без допомоги слуги, кожен додому дійшов.

Гідний пошани той гість, що за келихом, випивши в міру,

   Розповідати почне про благородство, про честь,-

Не про криваві змагання Титанів, Гігантів, Кентаврів:

   Це ж бо пусті балачки, вигадки давніх співців,

Чи про страшні міжусобиці: користь од них невелика.

   Хто ж уласкавить богів - горя не знатиме вік.

* * *

Те, що в людей у ганьбі, що найбільшого осуду гідне,-

Тим Гесіод і Гомер несмертельних богів наділили

Щедро: взаємним обманом, розпусним життям та злодійством.

* * *

Тож, коли б коні й воли мали руки і ними, як люди,

Вправно писати могли і витворювать речі всілякі,-

Кожен по-своєму бога свого зобразив і зліпив би

Так, що були б ті боги до творців своїх тілом подібні:

Коні - до коней гривастих, воли - до волів круторогих.