Янка Купала (Іван Домінікович Луцевич)

На шляху

Перекладач: Микола Зеров

Джерело: З книги: Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990, т. 1, с. 425-426.

В'ючись гадюкою, передо мною

Лежить він, стоптаний віками шлях,

І снить казками, марить давниною,

Що сам укрив у змучених грудях.

Над ним берези, плакальниці білі,

Немов на варті, стали і стоять,

І клонять віти, кволі, слабосилі:

"Ти, шляху,- наш!" - промовити хотять.

А вітер їм співає і голосить,

То звіром рикне, то шепне привіт,

Голубить їх, і знов, і знов термосить,

І кличе їх у неоглядний світ.

Між тих беріз скорботно-битим шляхом

Іду я з тягарем понурих дум,

Іду самотній, і таємним жахом

За мною він, мій несмертельний сум.

Я сам, як шлях: нема мені спокою

У ясні ночі і в дрімучі дні:

Покладено недбалою рукою

Мені - верстати доли жалібні.

І я ж - немов береза-жалібниця,

Що позбулася листу восени,

І вся тремтить од хуг і сніговиці,

І жде морозу з північ-сторони.

Я вітер той, що в полі сиротою

І в лісі чорнім ходить по ночах,

Не знаючи ні сну, ні супокою,

Ані розради у скупих сльозах.

Іду я шляхом - сумно позираю,

Немовби сфінкс, у темну далечінь,

І власним мукам не знаходжу краю,

Не можу власних збутися терпінь.

От - яструб: захитався, бистроокий,

Понад землею у горах завис,

На мене важить, на мій вік короткий,

І кпить, і хоче кинутися вниз.

О, хай би душу вирвав він із тіла,

Та хоч на мить задержав в небесах,

Хоч раз нехай би зором охопила

Свій у долині перебутий шлях!