Янка Купала (Іван Домінікович Луцевич)

З вечірніх дум

Перекладач: Микола Зеров

Джерело: З книги: Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990, т. 1, с. 424.

Як погасне зорі пурпурове крило

І простелеться тьма по цілій Білорусі,

Хтось шепоче: "Іди",- я піду за село

І в полях під похилим хрестом залишуся.

Оповитий у чар посмеркових годин,

Прислухaюсь, як шепчуться доли і гори,

І замисленим оком - самотен, один -

Пролітаю у тьмі неосяжні простори.

І журба моя гине в спокoї святім,

Що здіймається з випаром срібно-вечірнім,

Аж до неба, що маком мигтить золотим,

До вогнів золотих у наметі безмірнім.

Далечінь мовчазна мовить слово своє,

Вона з шелестів ночі вінок заплітає,

Землю славить вона, пісню з небом снує,

І душа моя рветься в ту пісню безкраю

Про земного життя небувалу красу,

Про ті сяйва, що долю голублять наземну,

Про розвіяну гніту людського грозу -

Чую звістку пророчу - святу і таємну,

Коли житом наш лан вигинався і спів,

Коли весело ратай на сонце дивився,

Голос ночі і зір виливав я у спів...

Ах, було те, як я ще на світ не родився!