Мімнерм

Вірші

Перекладач: Григорій Кочур

Джерело: З книги: Золоте руно. З античної поезії: Збірка.-К.: Веселка, 1985.

* * *

Гасне життя, гасне радість, коли золота Афродіта

Кине нас. Краще сконать, як перестане манить

Тайне кохання, і ліжка принади, й дарунки солодкі.

Цвітом розкішним цвіте тільки життя молоде

I в чоловіка, й у жінки. Коли ж наступає скорботна

Старість і люди стають рівно потворними всі -

Людське серце жорстокі турботи тоді опанують,

Навіть і сяєво дня втіхи уже не дає.

Станеш бридкий юнакам і від жінки зневажений будеш.

От яку старість важку бог посилає усім!

* * *

Ми, наче лист навесні, в пишноцвітну народжений пору,

Лист молодий, що росте рвучко під сонцем ясним,-

Юності нашої скороминущим цвітінням так саме

Тішимось ми. Ні добра знати не дано, ні зла

Нам у ті дні від богів. А вже чорні з'являються Кери:

Старості скорбний талан перша тримає в руці,

В іншої - смертний талан. I юності плід опадає,

Короткочасний, немов сяєво раннє зорі.

А вже коли проминуться щасливого розквіту роки,

Краще загинути вмить, ніж залишитися жить:

Лиха тоді в нас багато на серці. Руйнується в того

Дім, і прийдеться йому злидні жорстокі терпіть.

Інший дітей би хотів, та лишається марним бажання,-

Так він бездітним іти й мусить у темний Аїд.

Іншого мучить хвороба смертельна. Немає людини,

Котрій на долю б не дав бід незліченних Кронід.