Абу Абдаллах Джафар Рудакі

Поезії

Перекладач: Василь Мисик

Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990

* * *

Прийшовши гостем у цей світ непевний,

Назавжди серця не даруй нікому.

Однаково - повернешся у землю,

Хоч нині спиш на ліжку золотому...

Я за життя його весь час тремчу, бо рідко

Такі рождаються в околиці земній.

Чи був коли юнак такий на троні щедрий,

Одважний, наче лев, і мудрий, наче змій?

Ніхто не відає, як він княжить над нами,

А щодо щедрості - хто знайде міру їй?

Він сипле з рук і з уст безцінні перла, славу ж

Свою завдячує не пишності пустій...

Тому, хто подвигам його не радий, мовте:

"Змирися з долею, змагатися не смій!"

Даруй же, ангеле, утіху друзям шаха!

А ворогів його, о небо, не жалій!

В останньому рядку скажу, що в першім мовив;

Нехай живе мій князь, владика славний мій!

* * *

Настало свято осені, султане,

Настало свято, всім царям жадане!

Це хутра час! Шовки й шатри минулись -

I сад, де плід ряснів, сьогодні в'яне...

* * *

Налий вина, в якому б ясність живого яхонту була

I щоб на сонці спалахнуло світліш кинджального жала!

Прозорого, як та водичка, що під трояндами текла,

Хмільного, що й безсонні очі дрімота разом би змогла!

Такого, як дощу краплини, що ронить хмара-піала,

Палкого, як палка молитва, святому Богові хвала!

Якби не хміль, серця б ламались і розбивались без числа,-

Тож лий такого, щоб краплина із гробу мертвого звела!

Якби воно знялося вгору у кігтях дикого орла!

Так, щоб людина недостойна його повік не досягла!

* * *

Як довго не живи, а честь одна:

Заслужиш покривало з полотна...

Вогонь на стрілах - блискавка, б'є в тулумбаси грім.

Мов суне ще небачена навала навісна.

Глянь: хмарка, як жалобниця, невпинно сльози ллє,

Ридає грім закоханий, аж котиться луна.

Он сонечко між тучами показує свій вид,

Як воїн із укріплення, з високого вікна.

Довгенько світ недугував, але жасмину дух

Його лікує легітно, підводить із багна...

..

Живіть же, утішайтеся, частуйтеся до дна!

Як з поля шпак наспівує, а з саду - соловей,

Хай чашник нам під музику повніше ллє вина!

Та як ці дні не тішать нас, розумний, добрий муж,

Проте, стократ любіший нам, аніж весна-красна.

Ти злет і спад поєднуєш, думки дітей землі

Полохає думок твоїх висока глибина...

Минув той час, як віддавав йому весь світ пошану!

Минув той час, коли він був поетом Хорасану!

До всіх великих, що були у нашому краю,

Бувало, сміло входжу в дім, у них і їм, і п'ю.

Звідкіль би хто не діставав багатство в нагороду,

А я завдячував усе Самановому роду...

* * *

Для квітів розуму ти - осінь,

Для серця - теплий вітерець.

Ти у коханні - тільки вісник,

Зате в красі - сам Бог-творець.

* * *

Як жаль, що діти нерозумні

У мудрих родяться батьків

I що ніхто знання й освіти

Успадкувати не зумів!

* * *

Доки ти скупих коритимеш

Їх нагарбаним добром?

Сам не гарбай - і дізнаешся,

Скільки щедрості кругом!

* * *

Цей світ для тебе - дорога обнова,

Ти для похвал йому не знайдеш слова...

Немае гіршого уболівання,

Як із прекрасним другом розставання.

* * *

Щоб розгадалась кожна таємниця,

Очима серця треба подивиться.

Звичайне поглядом окинь звичайним,

А в тайне зазирай і оком тайним.

* * *

Барвистий всесвіту халат так забруднився, хлопче,

Що нині прачка у воді його полоще й топче...