Адамс Дуглас

Путівник по галактиці для космотуристів

З англійської переклав Олексій Антомонов

Розділ 1

Джону Броку та Кларі Горст, а також, усім іншим арлінгтонцям з подякою за чай, співчуття та канапу.



Далеко від центральних магістралей, на західній околиці Галактики, у глушині є непримітне жовте світило...

Артур працював на місцевій радіостанції й запевняв своїх друзів, що його робота набагато цікавіша, ніж вони можуть уявити. Та певно воно так і було: більшіть Артурових друзів працювали в рекламі.

У ніч із середини на четвер пішов дощ, путівець розвезло. На ранок визирнуло яскраве сонце і його проміння востаннє осяяло оселю Дента...

Молоко. Кава. Позіхання.

Слово "бульдозер", що засіло в голові, спливло, на поверхню у пошуках асоціацій.

Бульдозер за вікном мав таки значні розміри.

"Жовтий",- майнуло в Артура при погляді на бульдозера, і він почвалав до спальні вдягатися.

Спочатку зайшов до ванної кімнати, випив склянку холодної води, потім ще одну...

- Цілком прийнятна пропозиція,-переконливо сказав він, розмірковуючи одночасно, кого це він намагається переконати.

- А коли вам захочеться вихилити склянку-другу, - сказав Форд,- можете розраховувати на нас.

- Дякую, хлопці,-містер Просер остаточно заплутався,-дуже люб'язно з вашого боку...

- Що ти верзеш? - озвався Артур. Форд штовхнув його носаком черевика.

- Ви пропонуєте мені,- сказав Просер, силкуючись збагнути, що, власне, від нього хочуть,- підійти й лягти в калюжу...

- Саме так.

- Перед бульдозерами?

- Еге ж.

- Замість містера Дента?

- Еге ж.

- У грязюку?

- Можна висловитись і таким чином...

На його обличчі з'явився вираз глибокого смутку. Йому усе більше й більше здавалося, що життя - це просто жахливий сон. Щоправда, сон чужий. Цікаво, чий саме? Грязюка чвакнула, холодна вода просочилася в його штани, ринула в черевики.

- Лишень не надумайте за час відсутності містера Дента здійснити свій брудний задум,- суворо попередив Форд...

Форд відчував їх наближення. Сказати правду, йому не хотілося, щоб стався цей катаклізм.

Артур біг, мов очманілий, дорогою. Вся його увага зосередилася на бульдозерах, які загладжували уламки того, що нещодавно було його домівкою, і він не помічав нічого - ні раптового пронизливого вітру, ні холодного дощу, який линув неждано-негадано...

Там, у височині, величезні жовті "щось" продирались крізь товстий шар хмар. Неймовірно величезні жовті "щось".

- А я все танцюватиму й танцюватиму,- не вгавав Артур,- доки натру мозолі або вигадаю щось цікавіше, а тоді...

У цю мить Артур перечепився, перекинувся через голову й розпластався на холодній землі...

Виття наростало, зносило все, як гігантська хвиля, що все поглинає на своєму шляху.

Посеред хаосу лиш один чоловік стояв, заткнувши берушами вуха, й дивився на небо з глибоким сумом. Він один знав, що діється. Знав це з тієї миті, коли серед ночі його розбудив інфрадельтахвильовий датчик. Як довго він чекав цього! Але коли сигнал був розкодований, жах заполонив його серце...