Алішер Навої

Поезії

Перекладач: Микола Бажан

Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975

Фархад і Шірін. Розділи з поеми

Про те, як Фархад бився зі змієм

Звільнив вітрець од диму ночі світ,

Звела скарбниця ранку срібний щит,

З печери ночі сонце ізійшло,

Мов з пащі змія огняне жало...

Так заридали і війська, і шах,

Що гук ішов луною в небесах.

Як цар зірок, царевич став ясний,

Його скакун - немов небесний змій;

Так бойовою зброєю укрив

Він стан стрункий, що й сонця блиск затьмив.

Поклавсь на божу оборону він,

Погнав коня навстріч дракону він,

А хан, узрівши, що рушає син...

Коли печера змія віддалік

Вже завиднілась,- він звернув в цей бік.

Як змій почув ворожий дух людей,-

Ударило списом житло смертей.

І виповз грізно із печери змій,

Немов біда, що шле небес борвій.

Як полум'я пекельне - гнів його,

Як дим пекельний - кожен звив його;

Він, дихаючи, вивергав огні

Й палили землю іскри ці страшні;

Він подихом розпаленим своїм

Видмухував густий ядучий дим,

Який вгортав, мов хмара, небозвід...

Коли мене погнало в ці краї,

Тоді вже вмерли всі чуття мої:

Не знав, куди й на що мене несло...

Та це минуло, наче й не було!

Не бачив змоги врятуватись я,

І став з життям уже прощатись я,

Коли ж тепер повз мене смерть пройшла,

То тільки ваша ласка помогла...

Так проминали мандрування дні,

Коли одного дня удалині

З'явились раптом - звідки не візьмись! -

У шерег ставши, човники якісь.

Підняв народ, човни узрівши, крик,

Аж залунало в морі віддалік.

Та так жахнули, видно, їх човни,

Що з друзями прощалися вони...

Безпечна путь лягає трохи вбік,

Та нас сюди загнав морський потік.

Хто ж заблука до цеї сторони,

Того, напевне, опадуть вони".

Фархад, дізнавшись, що за судна там,

Потішив їх, потішившись і сам.

Сказав: "Звільніться від своїх тривог!

Покривдити вас не дозволить бог!

Чи має хтось якнайтугіший лук

І гострих стріл хоч невеликий пук?

Від подиву народ аж голосив,

Але приніс усе, що він просив...

Тенета кучерів її летять,

Щоб за аркан для камнерубів стать.

Ні, не аркан! - два темні вечори,

Між ними проділ - риса камфори.

Перлини й лали круг лиця її -

Мов біля сонця зір ясних рої.

Ні, не перлини! Це небесна вись

З басейну сонця краплі сипле скрізь...

На цих трояндах барви - мов срібло?,

І срібним цвітом тіло розцвіло.

А кожна з вій - перо, що, в каламар

Вмочившись, пише вирок смертних кар;

Папір на це - дощинки білих щік,-

Хто їх узрів, на смерть себе прирік.

А стан її - лілея раю то,

А лик - троянди у розмаю то...

На пагорб звівшись, глянувши навкруг,

Красуня бачить гір проритий пруг.

Що бачить ще? - Розтрощувача скал,

Який в граніті пробива канал.

Який граніт? Який канал? Він рив

Тут водостік для десяти млинів!

Воюючи з гранітом, як моцар,

Лупає скелю за один удар,

Аж сам граніт, його злякавшись сил,

Під кайлом розпадається на пил...