Вперше надруковано в журналі "Всесвіт", 2005, № 9-10. - С. 162-175.

З питань, щодо використання перекладу, звертайтесь до перекладача:

E-mail: [email protected]. Поштова адреса: п/с 607, Одеса-63, Україна, 65063.

Вперше цей твір було опубліковано на http://www.ukrcenter.com

Амі Тан

Клуб веселощів і удачі

З англійської переклав Сергій СНІГУР



Батько попрохав мене зіграти четвертою в Клубі веселощів і удачі...

Вона зателефонувала мені за тиждень до своєї смерті, життєрадісна, задерикувата.

- Тітонька Лін пригощала на засіданні Клубу супом з червоної квасолі. А я зварю з чорного кунжуту.

- Не вихваляйтеся, - сказала я.

- А я і не вихваляюсь.

Вона сказала, що це майже той самий суп, чабудво...

Коли вони дісталися Сан-Франциско, батько примусив її заховати той блискучий одяг. Вона ходила у єдиному коричневому картатому китайському вбранні, аж поки отримала у Товаристві сприяння біженцям дві дешеві, завеликі для американок сукні. Товариство складалося з кількох білявих місіонерок з Першої китайської баптистської церкви...

Коли я, соромлячись, переповіла це матінці, вона, здавалося, образилась і сказала:

- Та ти ж нічого про мене не знаєш! Як це ти можеш бути такою, як я?

І це правда. Як це я можу замінити свою матінку в Клубі веселощів і удачі?

- Вітаю вас, тітонько, дядечко, - повторюю я, звертаючись окремо до кожного з присутніх...

Яке ж це китайське слово означає байдужість, через те, що не бачиш жодної різниці? Гадаю, це на нього вплинула смерть моєї матінки.

- Подивися ще це, - каже він і показує інше, таке ж невиразне фото.

У будинку Гсу важке повітря від жирних запахів. Забагато китайської їжі готували в такій крихітній кухоньці, дуже багато колись витончених ароматів спресувалися у тонкий шар невидимого жиру...

Я пам'ятаю все це тому, що коли ми були малими, тітонька Ан-мей дозволяла нам торкатися своїх нових меблів лише через прозору пластикову накривачку. Мої батьки брали мене з собою до Гсу на вечірки Клубу веселощів і удачі. Я була гостею, тож мусила приглядати за усіма молодшими дітьми, і завжди здавалося, що їх так багато, бо обов'язково була якась малеча, що ревіла, стукнувшись голівкою об ніжку стола...

Ми знову починаємо перемішувати кісточки, і настає тиша. Я починаю нудьгувати, і мене тягне на сон.

- Хочу вам щось розповісти, - голосно каже тітонька Їнґ, і всі здригаються. Тітонька Їнґ завжди була тітонькою-дивачкою, не від світу цього. Моя матінка часто казала: "Слухати тітоньку Їнґ неважко...

Вона виглядає ображеною.

- В Китаї тепер усі мають телевізори, - змінює тему тітонька Лін. - Всі наші тамтешні родичі мають телевізори - і то не чорно-білі, а кольорові і з дистанційним керуванням! У них все є. Тож коли ми питали їх, що їм привезти, вони казали, що нічого не потребують, досить уже того, що ми їдемо їх провідати...

Моя матінка казала їй: "Кому потрібен цей непотріб? Їм просто потрібні гроші". Але тітонька Ан-мей сказала, що сім'я її брата така бідна, а вони, у порівнянні з ними, такі багаті. Тож вона знехтувала порадою моєї матінки і повезла до Китаю свої важкі сумки і дві тисячі доларів. І коли вони нарешті дісталися до Ханчжоу, там на неї чекала вся сім'я, яка приїхала з Нінбо...