Асхар Кодзаті

Поезії

Перекладач: Анатолій Глущак

Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр - Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3

Водоспад

I

Молодика шпарина золота

Замиготіла над льодовиками:

Немов небесна тріснула плита

І скрапувала мерзлими зірками.

Зібрались крапелини у ручай -

Це він шукав дорогу між ущелин.

Вже спів його розвіював печаль,

Вживлявся в безгоміння невеселе.

Є примовка: зробити варто гак -

Й дістанешся щасливо до оселі.

Але в струмка складалося не так.

Він стрімголов униз шугав зі скелі.

Родивсь потік з наперсточка води -

Русло камінне зміг проторувати.

Щоби з бескеття скельної гряди

Привільно загриміли водоспади.

II

Гучав облогою у сотні лун

Під стінами зруйнованої башти.

Він літню спрагу аличі та врун,

Орла й людини тамував, як завжди.

Але захмарило небесний лик,

І впали зливи - затяжні та люті.

І найпрозоріший гірський потік

Розбурхало сліпою каламуттю.

Він біснувато ринув навмання,

Русло надійне знехтував даремно,

Бо трапилась в блуканні порожня

І зник потік раптово... наче демон.

Отак щезає крапля чи сльоза,

Не доторкнувшись до поверхні тигля...

Немовби велетень потік злизав -

Нараз вода в розколині затихла.

Вже не гримів славетний водоспад -

Він підземелля бажаний заложник.

Не знають гори непомітних втрат, -

І посуворішали їхні зморшки.

III

По дну ущелини я спроквола

Спускався до родинного аулу.

Первісна тиша гори облягла,

Не чути ані хлюпоту, ні гулу.

Тут сотні лун негаснучих жило -

Потік проносив всюди чутну думу.

Тепер сухе драбинчасте русло

Породжує в душі струмочок суму.

Коли дивлюся: тріщинка нова,

На серпик місяця в підскеллі схожа,

І ручая сяйлива тятива

Випліскується на камінне ложе.

Не заблукалася вода льодовика

У мо?році гірського підземелля!

Золотогрива, юна і дзвінка,

Вона спішить пролитися зі скелі.

Орга?ном видається крутосхил

Могутньої гранітної долоні, -

Це тисячами кришталевих стріл

Розбризкується водоспад в каньйоні.

Гімн Галагону*

Ні сонця, ні зірки не видно з-за туч,

Що світ обложили - низькі та похмурі,

І туляться саклі принишклі до круч,

І справу не робиш, як треба, в зажурі.

О Галагон! Громом околи озвуч

І крила розправ, щоб здійнялися бурі,

Розкручуй охлялих вітриськів обруч,

Щодуху жени ненатомних авсургів**.

Без тебе не видно земної краси,

Каміння в сльоту покривається мохом,

І тонуть у ньому луни голоси.

Намоклі дерева струсни до коріння,

В ущелини мчи очманілим потоком,

А потім розсип сонцесяйне проміння.

----------

*Галагон - покровитель вітрів у осетинській міфології.

**Авсург - казковий кінь, чистокровний скакун.

В день твого весілля

В день твойого весілля посипався сніг -

По усюдах він повстю важкою заліг.

Я розрадити душу стемнілу не зміг:

Гіркота і печаль перейшли мій поріг.

І розпачливий крик бився в грудях моїх:

Під снігами не видно до щастя доріг.

В день весілля померла надія надій,

Мов обвалом гірським занесло в чорторий.

Ворон-вісник вмостився на гілці твердій -

Я від злісного каркання був сам не свій.

Та не зрадив усе ж першій дружбі святій;

І любов берегти побажав молодій.

Стихає музика

Стихає музика...

Печаль

В ущелині глибокій плаче.

Останніх променів кришталь

Сяйнув, як ті разки дівчачі.

Все довші тіні,

На гілках

Литвом застигла зелень листя.

І скрикне спомин, наче птах...

Та не повторюється приспів.

Стихає музика...

Ряхтить

Сузір'я бляклого торочка.

Душа радіє і болить

Од срібних натяків дзвіночків.

Стихає музика...

Фандир*

Замовк. Зове надія...

Зламала ніч об гребінь гір

Смичок стозвукого проміння.

----------

* Фандир - музичний інструмент (осет.).