Чарлз Діккенс

Спійманий на гарячому

Переклад Олександра Мокровольського

І

Чи не кожному з нас доводилося бачити романтичні історії, що діялися насправді. Як директорові Контори страхування життя, мені за останні тридцять років випало, певне, частіше, ніж іншим людям, спостерігати такі історії, хоча, на перший погляд, моя професія начебто й не сприяє цьому...

Читання тієї книги, де на кожній сторінці, волею предковічної мудрості, викарбувані неповторні риси вдачі того чи іншого чоловіка чи жінки, - нелегке мистецтво, і вивчають його не надто ревно. Воно, далебі, вимагав деяких природжених здібностей і, безперечно (як і все на світі), сякого-такого терпцю та старання...

Можливо, це пояснюється деякою самовпевненістю: ви гадаєте, нібито вам не варто вивчати вирази людських облич, адже ви досить добре їх знаєте з природи, отже, й не помиляєтесь. [63]

Я, зі свого боку, признаюся, що помилявся незліченне число разів. Помилявся у знайомих і (само собою зрозуміло) помилявся в друзях, - куди частіше в друзях, аніж в інших людях...

- Деякі люди і справді так думають, - погодився я, - але таких, здається, не дуже багато.

- Ну, - промовив він, здвигнувши плечима й усміхнувшись, - хотів би я, щоб який-небудь добрий геній вказав моєму приятелеві правильну путь. Я трохи необачно пообіцяв його матері й сестрі - вони живуть у Норфолку - простежити за тим, щоб він застрахував своє життя, та й сам він обіцяв їм це зробити...

- Та-ак, - відказав він, задумано дивлячись на мене. І раптом йому неначе сяйнув несподіваний здогад: - Чи він тільки сказав мені, що написав? Можливо, це для нього лише новий спосіб відкрутитися. Чорт забирай, як це спало мені на думку!

Містер Адамс у цей час розпечатував ранкову кореспонденцію в конторі...

- Але ж це дуже природно з його боку.

- Цілком правильно, містере Семсон, але я цього ніяк не сподівався. Та-ак! - Він дістав з кишені друкований бланк. - Як же мені відповісти на всі ці питання?

- Зрозуміла річ - по совісті, - відповів я.

- Авжеж, зрозуміла річ! - мовив він, з усмішкою звівши очі...

На протилежних дверях на тому самому майданчику: "Містер Юліус Слінктон". Двері обох квартир були розчинені навстіж, і все, що мовилося в одній, було чути в другій.

Я ще ні разу не був тут. Квартира справляла гнітюче враження - похмура, задушлива, тісна; меблі, добротні колись і ще не ветхі, геть виблякли й забруднились; у кімнатах панувало жахливе безладдя; все було просякнуте сильним запахом опію, спирту й тютюну; камінні ґратки, щипці, совок і кочерга були всуціль покриті бридкими плямами іржі, а на дивані перед каміном у тій кімнаті, де на столі чекав сніданок, лежав господар помешкання, містер Беквіт, з вигляду - гіркий п'яниця, що вже далеченько просунувся на своєму ганебному шляху до смерті...

- Юлій Цезар! - загорлав Беквіт і, похитуючись, став між нами. - Містере Семсон, Юлій - мій найщиріший друг. Юлій пригощає мене спиртним уранці, опівдні та ввечері. Юлій - справжній благодійник. Юлій викидав у вікно чай і каву, коли таке у мене ще водилося. Юлій виливає воду з усіх глеків і наповнює їх спиртними напоями...

Я примітив, що на столі не було ніяких напоїв, крім коньяку, й ніякої такої страви, крім солоних оселедців і гарячого, дуже наперченого тушкованого м'яса з нудотним запахом.

- В усякому разі, містере Семсон, - мовив Слінктон, востаннє повернувши до мене свою гладеньку доріжку, - дякую вам за те, що ви обороняєте мене від лютості цього бідолахи...