Джеймс Крюс

Флорентіна

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

у якому відбувається знайомство з Флорентіною, з дядечком Гнавком, бабунею і стає відомо, про що мовиться в трьох Флорентіниних віршах з повного зібрання її творів

Це повість для дівчаток, хлопчиків, батьків, муніципальних радників і крамарів з дрібних крамничок...

Статисти: родина Шульце-Нойбергів, крамарка Роза Райбісль і 500 000 голубів.

А тепер завіса підіймається,

починається оповідь

Флорентіна - найхудіша найтендітніша дівчинка з усіх, що живуть у нашому великому місті.

А коли місто має мільйон населення, це таки щось важить...

Одне слово: вона мов та лялька, що танцює на нитках.

Флорентіна й сама журиться, що така худа. Я можу потвердити це з допомогою одного вірша. Бо Флорентіна іноді складає вірші, її повне зібрання творів списане вздовж і впоперек на величезному аркуші пакувального паперу, що його вона згортає у кілька разів і ховає на горищі під старий матрац...

Тож пан Шульце-Нойберг сходить до підвалу, неквапом відчиняє двері й мовить до дружини:

- Люба моя, хіба кажани можуть прогулюватися долі та ще й туркотіти? Твої кажани - то голуби. [258]

Він причиняє за собою двері, обережно проходить поміж голубами до вікна й тільки хоче його відчинити, як воно відхиляється саме й хтось ізнадвору жбурляє йому просто в лице ще двох голубів...

Мені здається, вона нездужа.

Тільки-но вони схилились обоє над кліткою, як хтось ізнадвору починає відчиняти вікно.

-Ну, стривайте,-сичить пан Шульце-Нойберг.- Ось я вам покажу-у-у, шибеники!

Він підскакує до вікна, рвучко відчиняє його і хапає за сукенки двох дівчат: Боббі й Флорентіну...

- Як сніговик улітку,- каже Флорентіна.

Все ж помалу вони пересміялися, і Флорентіна з Боббі розповідають про свій задум порятувати голубів та про голубку Маргарету.

Батьки Боббі кивають головами, кажуть "гм" і "ага", потім перезираються й кажуть дівчаткам таке: вони добре розуміють, що голубів необхідно рятувати, та, на жаль, не розуміють, чому саме їхній підвал має перетворитися на голубник...

Звідкись із стелі спускалося все більше тих осяйних, повітряних кульок, які, танцюючи, то наближалися, то віддалялися. Художниця помітила отвір у стелі.

- Невже мильна вода стоїть на електричному котлі? - промурмотіла вона.

Мерщій відклавши пензлика вбік, вона прудко, як мишка, кинулася до драбини посеред кімнати й полізла нагору...

Та було вже запізно. З дірочки в стелі на кольоровий малюнок спадав граційний маленький водоспад.

- - Що сталося? - почулося згори. І зараз же Флорентіна злізла донизу, спотикаючись по драбині, й кинулась до робочого столу художниці. Там вона тільки й мовила: - Ой-ой! Який жах!

Слоників хобот перетворився на трикутне сизоголубе вітрило, слоникове оченятко стало схоже на карту Боденського озера в збільшеному вигляді, а хвіст обернувся в якусь надувну кулю...

До обіду Флорентіна запізнилася хвилин на двадцять. Під пахвою у неї було щось загорнуте в газету. Вона поклала той згорток на столі біля миски з картоплею і сказала:

- Ану, відгадайте, що це таке.

Замість того, щоб довго відгадувати, Боббі просто розгорнула пакунок. Та побачивши, що в ньому, скрикнула: [284]

- Боже мій!

- Що там знов таке? - сердито спитав господар дому й підвівся, щоб побачити, що там за згорток...