Джон Рід

Мак Американець

Мака я зустрів новорічного вечора у Мексіці, в Чігуагуа. То був стопроцентний американець - так би мовити. живе втілення рідного дому. Пригадую, коли ми вийшли з готелю й рушили до Чі Лі перехилити по чарці-дві "Тома і Джері", тріснуті дзвони стародавнього кафедрального собору калатали, мов навіжені...

А з самих дверей надвір лилося бліде червонувате світло, і незвичні індіанські голоси співали псалом, який мені випадало чути ліпне в Іспанії. - Давай зайдемо,- сказав я,- подивимося відправу. Це, видно, цікаво.

- Ну її к бісу! - трохи роздратовано відповів Мак. Я не хочу тицяти носа в їхню релігію...

- Більш як двічі на рік жодна з них не миється.

Яка там цнота - тут і слова такого не знають! Вони паніть заміж не виходять. Накине оком на якого - та й іде з ним. Всі мексіканки - шлюхи, повірте мені.

- Мав я колись у Торреані таку гарненьку індіапочку,- почав другий.- Що, свинство? Та їй же було начхати - одружусь я з нею чи ні...