Джонатан Сафран Фоер

Все ясно

Перекладач: Ростислав Семків

    У цьому життєствердному романі поєднано все, що тільки можливо: подорож двадцятирічного американця сучасною Україною, історію єврейського містечка, знищеного під час голокосту, листи не дуже грамотного юного одесита-перекладача про наше сучасне життя (як його собі уявляє автор-американець)...

- Penguin Books, 2002.

    

Згідно з угодою з автором

    

Перекладач - Ростислав Семків

    

    ПРОСТО Й НЕМОЖЛИВО:

    Присвячую своїй сім'ї

    

Увертюра перед початком дуже жорсткої подорожі

    

    За паспортом я - Олександр Перцов...

У мене є купа дівчат, можете мені повірити, і кожна з них називає мене якось особливо. Одна каже "Манюня". Це не тому, шо я малий, просто вона дуже про мене піклується. Інша називає мене "Ніч-без-сну". Доганяєте чому? Є ше одна дівчинка, яка кличе мене "Грошзнак". Бо я постійно сиплю перед нею фінансовими асигнаціями...

Нові й нові предмети з'являлися в коронах з бульбашок, які розтріскувались, виринаючи на поверхню. Молодша й необачніша з близнючок, загрібаючи воду, за кожним разом вихоплювала щось нове: жовте коліщатко, тьмаве дзеркальце, пелюстки утопленої квітки-незабудки, потрощені зернини чорного перцю, пакетик насіння...

"Я усе бачив, -істерично закричав він, - я можу засвідчити. Віз їхав надто швидко, як на таке болото (біда запізнитися на власне весілля, але ще більша біда - запізнитися на весілля твоєї дівчини, яка виходить заміж не за тебе), - і раптом взяв та й перекинувся, а якщо це не зовсім так, то віз не перекинувся сам, а його перекинуто вітром з Києва чи з Одеси, чи ще звідкись, а коли і це вас не переконує, тоді я вам розкажу, як воно було: клянуся своїм лілейнобілим ім'ям, що то ангел з камінними крилами зійшов з небес і забрав із собою Трохима, бо Трохим був занадто хороший чоловік для цього світу...

    "Вилізь із води! - гавкнув на неї Янкель набагато гучніше, ніж хотів би гавкнути на дочку Доброчесного Рабина чи на будь-яку,іншу дівчинку, - ти поранищся!"

    Кана побігла на берег. Зорі Зодіаку розпливалися у глибокій гзеленій воді, а карта поволі опускалася на річкове дно, щоб лягти там вуаллю на конячій морді...

Рабин заніс її до Правостійної Синагоги - тому що навіть дитина, клявся він, не ступить і ногою за поріг Синагоги Приземленої (що б не трапилося того дня) - і владнав їй тимчасове кубельце у ковчезі зі згортком Тори, поки чоловіки у довгих чорних клобуках на повні груди голосили молитву. "СВЯТ, СВЯТ, СВЯТ ГОСПОДЬ НА НЕБЕСАХ! ПОВНЕ НЕБО І ЗЕМЛЯ СЛАВИ ТВОЄЇ!"

    Вірні Правостійної Синагоги вигукували ці молитви вже дві сотні літ, з того часу, як Преподобний Рабин прозрів, що ми, насправді, постійно потопаємо, а наші голосіння - не що інше, як крик про допомогу із безодні духовних вод...

Вона літала від обличчя до обличчя, дзижчала, сідаючи на довгі носи, залітаючи у волохаті вуха. ІЯКЩО ВСЕ ЦЕ ВЕЛИКЕ ВИЦРОБУВАННЯ, - прозрівав далі Преподобний Рабин, намагаючись заволодіти увагою своєї пастви, - ЧИ НЕ ПОВИННІ МИ ЗУСТРІТИ ЙОГО? КАЖУ ВАМ: ПОКЛОНІТЬСЯ ПЕРЕД НАЙБІЛЬШОЮ З КНИГ!

    Якою ж набридливою була та муха, куди вона тільки не залітала...

..) Деякі Правостійні взагалі відмовлялися ходити, що свідчило про ще драматичніше падіння. Що, звісно, означало, що вони й до синагоги не могли завітати. МИ МОЛИМОСЯ БЕЗ МОЛИТВИ, - казали вони. - МИ ДОТРИМУЄМОСЯ ЗАКОНУ, ПЕРЕСТУПАЮ ЧИ ЙОГО.

    Ті, хто впустив молитовну книгу, щоб не впасти, стали прародичами пастви Приземленої Синагоги - так її називали Правостійні...