Джозуе Кардуччі

Поезії

Перекладач: Михайло Орест

Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади - К.: Основи, 1995

Ruit hora*

О самота зелена, ніжно жадана,

    Від гомону далека людського!

За нами в неї двоє чад божественних

    Іде: вино й любов, о Лідіє!

Ах, як сміється у прозорім келиху

    Ліей в своїй довічній юності!

Як у твоїх очах, осяйна Лідіє,

    Любов говорить тріумфуюча!

В альтану сонце заглядає скрадливо;

    Рожево у моїм ламається

Воно кришталі і тремтливим золотом

    В твоїм мигтить волоссі, Лідіє.

В твоїм волоссі чорнім, біла Лідіє,

    Троянда тихо в'яне, бліднучи;

В моєму серці сум солодким розпливом

    Пригашує любові полум'я.

Скажи: чому в цей вечір огнесяючий

    Зітхання тайні морю вириваються?

Які, про що пісні, осяйна Лідіє,

    Співають між собою пінії?

Поглянь: горби простерли руки з тугою

    До сонця, що пливе за обрії;

Вкриває сонце тінь: вони останнього

    Цілунку в нього просять, Лідіє.

Тінь гусне, і цілунків я проситиму

    Твоїх, Ліею, боже радості!

Твоїх очей проситиму я, Лідіє,

    Коли Гіперіон закотиться.

Вниз котиться і час. О рожевіючі

    Уста, ви - цвіт душі! Розкрийтеся!

О цвіте прагнений, подай же келих свій!

    О руки любі, розхилітеся!

--------------------------

* Час минає (латин.).

Серенада

Говорять зорі, пливучи над морем:

"Не спи, вродлива Люно, подивися:

Мандруємо ми світовим простором,

Вродлива Люно, вище підведися!

Ми спинимося, де мала кімната,

Сестра лежить там наша, сном пойнята

Сестру смагляву, що сіяє юно,

Нам чарівник украв, о мати Люно!"

З горбів озвались пінії високі

I край потоку вільхи тихолисті:

"О зорі мандрівні і ясноокі,

Які пусті розносите ви вісті!

Вона з'явилась нам, як німфа, в травні,

Де стрункостанний лавр і буки славні,

I буде місце те повік привітне:

Там соловій співає, роза квітне".

I затопають білі зорі в море,

I гори, і долини - все німіє.

Немов кімната, де печаль і горе

Заснули людські, вся земля темніє.

Яка коротка ніч, моя прекрасна!

Уже щебече в лісі птиця щасна.

Балкон твій білить майове світання,

Душі твоїй бринить його вітання!

Полудень в Альпах

Піднявшись понад глетчери сліпучі,

Понад граніти, хмурі і побляклі,

Царем тут - полудень. В своїм беззвуччі

Погожий він, безкраїй, повний сил.

Всі сосни світлом пойнялись. Закляклі

В безвітрі, пнуть вони до сонця руки.

Лишив в етері тихі цитри звуки

Потік, що тонко струмував між брил.

Mors*

Коли богиня строга до домівок наших

    Спускається, здалека чути шуми

Крила, і льодова летюча тінь від нього

    Мовчання моторошне всюди ширить.

I похиляють люди чола, і ридання

    З жіночих серць вихоплюється глухо.

Так гасне в верховітті кожен рух і подих,

    Коли гроза нависне над лісами.

Недвижні, ніби кам'яні, стоять дерева,

    Лише струмка лункого чути скаргу.

Вона ввійшла, іде, торкнулась - і розкішні

    Кущі, не оглядаючися, валить;

Вона колосся косить біле, виногрона

    Зелені рве, ясирить наречених

I їх, дітей, що під крилом похмурим з сміхом

    До сонця і до ігор тягнуть руки.

Сумні доми, де ти, бліда, німа богине,

    Перед лицем батьків погасиш юність!

Покої, де бриніли шепіт, сміх і свята,

    Не будуть наче гнізда птиці в травні;

Уже не буде там ростучих, радих років,

    Любові ревної, танків весільних;

Там - тінь, і зацілілі старіють - в чеканні

    На грім твого, богине, повороту.

------------------

* Смерть (латин.).

В монастирі святого

Наче пасма диму сніжносяйного,

Плинуть оболоки тонко виткані

Понад банями, що в вись несуться,

Над фантастикою веж Святого;

Плинуть небесами пірузовими,

По дощі освіжені - і відзвуком

Світу дальнього вони здаються,

Як луна в аркадах, де гробниці.

Попри мене, наче вчинки юності

Смілої, пройшли поети з співами,

I тепер в душі моїй закритій

Гомонить лише луна самотня.

Наче оболоки, наче наспіви,

Людський вік кане: в твої збентежені

Очі дивлячись, безформна тіне,

Щo від тебе хоче безконечність?

Бик

Люблю тебе, священний! Мир мені ти

I міць даєш, коли в сіянні днини,

Мов урочистий пам'ятник, в розкритий

Глядиш ти шир родючої рівнини

Або, ярму піддавшись, неремствитий,

Легшиш ти тяжко труд меткий людини;

Вона підгонить; їй на відповіт ти

Шлеш погляд; в нім - терпливість і тишини.

З широких ніздер, чорних і вільготних,

Парує віддих твій; погідно мрійна

Вбирає вись твій рик, твій гімн розлогий;

I в сині віч, в їх лагідності строгій

Божественність відбилася спокійна

Безкраїх піль, зелених і німотних.