Едуард Мартін

Гейша

"Філея, двадцять п'ять років, розлучена, бездітна, очі блакитні, волосся світле, особливі прикмети: маленька родимка під лівим вухом", - диктувала я свої дані в темний отвір у стіні й відповідала на запитання, висвічені на табло комп'ютера.

На табло засвітилося: "Народжена?"

Я завагалась, але в останню мить подолала бажання відповісти "так"; тутешня канцелярська братія жартів не любить...

І ось тепер мені здається, наче я стою не біля білого ящика з темним отвором, а перед попом на сповіді...

Знає про мене таке, чого не знають навіть на роботі, знає, чому я розлучилась. Аби лиш не почервоніти при таких думках.

Я нахилилася до хромованої стінки автомата й у її блискучій поверхні спробувала розпізнати власні риси...

Мусила.

Ось так я й пішла до Ех-3769, як звалася біла скриня, просити його підшукати мені посаду. Давно слід було це зробити...

Автомат хлипнув, вдавившись моїми даними.

І виплюнув картку.

На ній було єдине слово.

"Гейша".

Першої миті я сприйняла це як жарт, як смішну помилку, та коли за десять секунд автомат не виправив збою, зрозуміла, що він не жартує й не помиляється...