Фредерік Бегбеде

Історійки під екстезі

Переклад  М. О. Ілляшенка та О. М. Ногіної

Присвячую Дельфін

На прізвище Валлетт,

Яка живе на Мазаріні

Й займає 3 7-й кабінет.



Літня ніч добігає кінця: молода жінка відіслала всіх прислужників. От-от настане день...

Автор цієї книги його більше не вживає і навіть пробувати не радить читачам: не тільки тому, що вживання екстезі заборонено законом, [4] але й тому, що цей наркотик руйнує мозок, про що і свідчить ця збірка текстів, написаних під його впливом. Зрештою, невже нам потрібні якісь пігулки, аби розповісти про своє життя невідомим людям? Чи не для цього існує література?

Ф...

[9]

Де нам лишити цей драндулет? Біля першого терміналу чи на парковці? Чому це місце для паркування має номер НР-6? "Ен-ер-шість" - це наче закодована "нерішучість", чи не так? Скільки часу діє ця пігулка? Чому автоматичні двері відкриваються ще до того, як до них доторкнешся? Чому ці тьмяні неонові лампи справляють враження, що ми стрибаємо по Місяцю? Невже ми і справді підстрибуємо на шість метрів, чи все це марево? Не могла б ти знову мене поцілувати, БУДЬ ЛАСКА? Ти не проти, якщо я спущу тобі у рота? Ти б не погодилася зачинитись зі мною у туалеті, щоб я відтра-хав твоє обличчя? Ти ковтнеш, якщо я полижу твою щілину?

Було добре? Було дуже-дуже добре? Чорт забирай, це супер, але котра зараз година? Чому ночі ЗАВЖДИ змінюються днями? [10]

Замість того, аби крокувати проти руху ескалаторами цієї плексигласової кишки - безладних труб, вибудуваних ще у сімдесятих, що нагадують прилади для штучного дихання, які запроторюють до горлянок жертв серйозних автокатастроф - хей? - я кажу, замість того, аби викидати коники в аеропорту, може, краще сісти на літак? На перший у списку "Відправлення"...

Позаяк, цього ранку замість звичних нарікань мені хотілося підвестися і стояти. Як день.

Без жартів, у повітрі було щось дивне. Я відчув це, тільки-но вийшовши з будинку. [27]

Якась дівчина на вулиці посміхнулась мені, потім її подруга: за десять хвилин я перевершив свою тижневу норму "посмішок незнайомих дівчат на вулиці"...

Потворка завела мою тростину. Гарнюня потягла мене за волосся. Потворка заліпила смачний поцілунок гар-нюні. Потворка виявилась гарнішою за гар-нюню.

І все це відбувалося просто на вулиці, на очах у байдужих перехожих. Кажу ж бо вам, що цей ранок був не зовсім нормальним.

Ми попрямували до лави у парку, і поки я лизав вушко красуні, потворка умостилася на мене зверху...

Моє існування трималося пекельного шляху невідомо куди.

Я продовжував фланірувати бульваром. Перехожі щось насвистували, сміялися, деякі заговорювали до кожного зустрічного. Місто сповнилося доброзичливості, наче Господь раптом подвоїв дозу кисню у повітрі. Я зайшов до бістро, і Аврора подала мені знак...

..

- Вона обіцяла, що ми невдовзі побачимося.

- У тебе є її номер?

- Є-е-е.

- Моно 43-32.

- Але...

- Ніяких але.

Вона вже прокинулася. Але була не сама, і Луї бігцем повісив слухавку. Тепер я знав, що в нас попереду безсонна ніч.

- Я тебе попереджав, вона така. Щоразу, коли Летиція говорить "привіт", це значить "прощавай"...

- Луї, чи маєш ти Доліпран?

Ми пройшлися пішки. Поснідали в барі "Марше". Не заплатили і пішли звідти. Ми втекли. Зустріли співачку Дані на вулиці Ло-біо. Я стругнув біля бару "Фернандо" Луї нюхнув попперсу біля бару "Гюї". [53]

Усе це відбувається через мене. Це була моя ідея піти туди...

Батьки Летиції вже пішли на роботу. її тра-халь також. У нас попереду був цілий день. [54]

Ви коли-небудь пробували запхати до дівочого рота тенісний м'яч? Я вас запевняю, що це забирає чимало часу. Але це того варте: тепер Летиція не кричить, чи, точніше, ніхто не чує її крику. Відзначу, що її батьки мають смак: крісла - Людовик XV, диски - Doors, ірландське віскі...