Френсіс Скот

Повернення до Вавілону

- А де містер Кембелл? - спитав Чарлі.

- У Швейцарії. Він хворіє, містере Уейлс, кажуть, справи його кепські.

- Он як? Шкода. Ну, а Джордж Гардт? - поцікавився Чарлі.

- Повернувся до Америки, влаштувався на роботу.

- Невже і Нюхальник подався додому?

- Навряд, він сюди недавно навідувався...

Ця переміна вразила Чарлі вже в ту мить, коли він висів із таксі й побачив, що швейцар, який раніше о цій порі не стояв і хвилинки без діла, теревенить з розсильним біля службового входу.

Йдучи коридором, він почув лише один знуджений голос із колись гомінливої жіночої вбиральні. Десяток кроків по зеленому килимку від дверей до стойки він пройшов, дивлячись, за давньою звичкою, просто себе...

- З тим покінчено,- запевнив його Чарлі.- Я вже понад півтора року тримаюся.

- Як вам життя в Америці?

- Я в Америці востаннє був кілька місяців тому. Адже я пра- цюю тепер у Празі - представляю там кілька фірм. У Празі про мене ніхто нічого не знає.

Алікс усміхнувся.

- А пам'ятаєте парубоцьку вечірку, яку влаштував тут Джордж Гардт? - сказав Чарлі...

Річард кращий, та Елсі теж непогана.

Він обережно, ніби мимохідь, спитав:

- Аз дорослих хто тобі подобається більше - тітка Меріон чи дядько Лінкольн?

- Більше все-таки дядько Лінкольн.

Він помітив, що люди звертають па неї увагу. Коли вони вдвох ввійшли до ресторану, з усіх боків чувся шепіт: "Чарівна", а тепер відвідувачі за сусіднім столиком досить безцеремонне розглядали її, наче перед ними була не дитина, а якась екзотична квітка...

- Цього року мій чоловік не зміг приїхати, - відповіла вона на запитання Чарлі. - Ми тепер злидарі. А мені сказав:

надсилатиму двісті доларів на місяць - і живії як знаєш... Це твоя доня?

- Вертайтесь назад, візьмемо столик,- запропонував Данкен.

- Не можу.- Чарлі радів, що є привід відмовитися...

Ми зараз їдемо на вар'єте в "Ампір".

- Правда? Я теж хочу! - вигукнула Лоррсйн.- Хочу подиви- тися на клоунів, і на акробатів, і на жонглерів. Ходім на вар'єте, Данку!

- Але ми ще маємо залагодити деякі справи,- сказав Чар- лі.- Тож - до зустрічі в "Ампірі".

- Що ж, гаразд, задавако, гаразд...

Вони "помирилися", але то був уже початок кінця, а Меріон, свідок усього того, вирішила, що сестра її мучиться за недолюдком-чоловіком,- і зненавиділа його.

Спогади наблизили Гелен до нього, і в світло-сірому м'якому серпанку напівсну, що огорнув його над ранок, він знов почув її голос. Вона казала, що він робить усе правильно - Онорія повинна жити з ним...

Але з любов'ю треба бути обережним - він знав, якої шкоди батько завдає дочці, а мати - синові, віддаючи їм себе до останку: потім, у широкім світі, дитина шукає в под- ружжі такої самої сліпої відданості й, не знайшовши її, зневі- рюється і в коханні, і в житті.

День знову видався ясний і свіжий...

Розмову з іншими відклав на завтра.

В обідню перерву він зустрівся з Лінкольном у- "Гріффон".

Чарлі насилу стримував радісне збудження.

- Я тебе розумію: нема нічого дорожчого за рідну дитину,- зауважив Лінкольн.- Але й ти зрозумій Меріон.

- Вона забула, як я працював сім років перед тим,- сказав Чарлі...