Фрідріх Ніцше

Так казав Заратустра

Книжка для всіх і ні для кого

ПЕРЕДНЄ СЛОВО ЗАРАТУСТРИ

1

Коли Заратустрі минуло тридцять, покинув він свою батьківщину й озеро своєї батьківщини і подався в гори. Тут він тішився духом своїм, і самотністю своєю, і десять років це його не гнітило...

Для цього я маю зійти вниз, як робиш щовечора ти, коли вирушаєш за море й несеш своє сяйво на той бік, о щедротне світило!

Як і ти, я маю піти на схилок, кажучи про це словами людей, тих, до кого я хочу спуститися.

То благослови ж мене, о спокійне око, що споглядає без заздрощів навіть найбільше щастя!

Благослови повен по вінця келих, щоб волога золотом потекла зіїього й понесла по всіх-усюдах відблиск твоєї радості!

Поглянь! Цей келих прагне знову спорожніти, і Заратустра хоче знову стати людиною...

Чи не тому іде він, неначе танцює?

Заратустра змінився, дитиною став Заратустра, прокинувся Заратустра - що ж тобі треба поміж поснулих?

Мов серед моря, ти жив у самотині, і море гойдало тебе. Леле, ти хочеш ступити на суходіл? Леле, ти хочеш знову сам нести своє тіло?

Відповів Заратустра:

- Я люблю людей...

Та кому завдячують вони судомами й блаженством свого зречення? Тілові своєму і цій землі.

Поблажливий Заратустра до хворих. Воістину, не гнівається він на їхні втіхи всілякі і на їхню невдячність. Хай же вони одужають і стануть тими, що все переборюють, хай створять собі досконаліше тіло!

Не гнівається Заратустра й на того, хто одужує, коли той ніжно споглядає оману свою й опівночі скрадається до могили Бога свого; але сльози його для мене усе ще лишаються...

Але плоть для них - річ хвороблива, і вони залюбки вилізли б із шкури. Тим-то вони прислухаються до проповідників смерті й самі проповідують потойбічні світи.

Краще слухайтесь, брати мої, голосу здорової плоті - цей голос щиріший і чистіший.

Щиріше й чистіше промовляє здорова плоть, довершена й вільно випростана: вона промовляє про суть землі...

"Я",- кажеш ти і дуже пишаєшся цим словом. Та ще більше за нього те, у що ти не хочеш вірити,- твоя плоть з її великим розумом; вона не каже "я", а творить його.

Що відчуває свідомість, що пізнає дух, те ніколи не має в собі завершення. Та свідомість і дух хотіли б тебе переконати, що вони - завершення всіх речей; такі вони марнославні...

ПРО ДРУГА

"Завжди бути самому - надто важко для мене,- так гадає самітник. - Завжди все сам та сам - із часом стає вже два!"

"Я" і "мене" всякчас надто запальні у розмові; як таке можна витримати, коли б не було друга?

Друг для самітника - завжди третій; третій - це корок, що не дає розмові двох поринути у безодню...

Чи вмієш ти підійти до свого друга впритул, не переходячи на його бік?

У своєму другові треба мати свого найкращого ворога. Коли чиниш опір йому, серцем повинен ти бути найближче до нього.

Ти не хочеш перед другом своїм носити одяг? Другові має бути за честь, коли ти постаєш перед ним такий, як є? Але він посилає тебе за це к бісу!

Хто себе не приховує, той обурює решту,- такі вагомі у вас підстави боятися голизни! Так, якби ви були боги, вам слід було б соромитися свого одягу!

Ти не можеш для друга свого досить гарно прибратись, бо мусиш бути для нього стрілою і прагненням до надлюдини...

Тоді співчуття стане витонченим і солодким.

Чи для друга ти - чисте повітря і усамітнення, хліб і бальзам? Дехто не може позбутися власних кайданів, та все ж для друга він - визволитель.

Ти раб? Тоді ти не можеш бути другом. Тиран ти? Тоді ти не можеш мати друзів.

Надто довго у жінці чаївся раб і тиран...