Георг Гервег

З чужини

Перекладач: Марія Губко

Джерело: З газети: "Літературна Україна", 13 лютого 2003 р.

Хотів би вмерти, як вмирає день,

В загравах пломеніючи червоних.

Яка легка, спокійна, тиха смерть -

Так згаснути у вічності на лоні.

Хотів би вмерти, як ясна зоря,

Щоб, сяючи у мороку над світом,

Безболісно і тихо, як вона,

Розтанути у вранішній блакиті.

Хотів би вмерти, наче аромат

Пелюсток ніжних, що дарують весни,

Здіймаючись, неначе фіміам,

До Бога, на олтар його небесний.

Хотів би вмерти, як нічна роса,

Світанком спраглим випита до краю,

О Господи, хай промінь сонця так

Мій дух, життям утомлений, вбирає!

Хотів би вмерти, ніби арфи звук,

Коли стихає струн сріблястий гомін.

Мелодія згасає в той же час -

Відлунює у серці тільки спомин.

Ти не помреш нечутно, наче день?

І тихо, як зоря ясна, не згаснеш,

Не відцвітеш, мов квітка восени,

Не вип'є душу промінь сонця ясний.

Тоді прийде твоєї смерті час,

Коли сповна страждання вип'єш чашу.

Природа помирає воднораз.

Страждає тільки серце наше.