І.Грекова (Вентцель Єлена Сергєєвна)

Дамський майстер

Перекладач: М.Стеблина

Джерело: З книги: І.Грекова Вдовиний пароплав: Повісті.-К.:Дніпро, 1987

1

З роботи я прийшла втомлена, мов собака. Хлопці - ну, звичайно ж! - грали в шахи. Це якась чоловіча недуга...

Усміхатися мені аж ніяк не треба було, проте губи мимоволі роз'їхалися, і я дала йому руку.

- Не ту! - зарепетував, мов навіжений, Микола.- Ліву, ліву!

(Ліва цінується дорожче - на ній родимка).

- А для мене й права хороша, ми люди маленькі,- мовив Костя.

Я дала йому праву...

..ти, жінка похилого віку...- люб'язно підказав Микола.

- Так! Я! Літня жінка! - зарепетувала я.- Так, дідько забирай! Літня жінка! Жінка, яка працює! Вас, дурнів, виховує!

- Але, завважте, яка не виховала,- скромненько докинув Микола.

- Так, на жаль, не виховала! Усе життя нанівець! Ні за цапову душу пропало життя!

- Не метушись, подруго,- миролюбно мовив Костя...

Знайшов слушний привід і вийшов.

...Пригадую, моя няня колись казала мені: "Ех, Маріє, язик у тебе попереду розуму шастає". Так і залишилось...

Страх як не люблю, коли на мене ображаються, просто хвора стаю. От і зараз відсутність Лебедєва скувала мені руки й ноги. Ну куди він пішов? Тиняється десь коридорами, блідий, засмучений, чи з кимось розмовляє і скаржиться...

Тепер - безрозмірні. У війну - будь-які.

- Маріє Володимирівно, може, і вам узяти?

- Ні в якому разі.

- То я тоді поїду...

- Їдьте, тільки зразу.

Ет, не до речі! Допомоги від неї жодної, та саме сьогодні я хотіла мати когось на телефоні. Мені треба було подумати...

Ось, приміром: нема фанери для перегородок. У інженера Скурихіна виявилося дві дружини. Із міліції просять зробити доповідь про сучасні проблеми кібернетики. У тижневий термін запропоновано знести гараж, а куди подіти машини?

Розірвана увага, розірваний час. Можливо, його не так уже й мало, але він не дістається мені цілим шматком...

Це була та сама в золотому платті. Молодець, "ріпка"!

Добрий початок - половина діла. За ріпкою вийшла ще одна дівчина - цю я знаю, лаборантка Тоня,- і ще двоє хлопців, обидва з нашого інституту, один короткий, рум'янець плямами, а другий довгий-довгий, волосся в нього розпадається. Наче Саша Лук'янов, та я не була впевнена...

Зайці сиділи шеренгою, дуже сумні, звісивши м'які холодні вуха. Один усе силкувався впасти набік. Зіна поправляла його.

- Кожен з вас має настріляти якомога більше зайців і занести їх у свій куток, зрозуміло? Ви знімаєте з плеча рушницю, націлюєтеся в зайця і стріляєте. Справжнього пострілу, певна річ, не відбувається, оскільки рушниці дитячі і нічим не заряджені з метою безпеки гри...

Роздута, синювато-рожева стареча голова, майже без очей, з одним вухом, з паралітично розкритим, скошеним набік ротом. Клінічна маска ідіотки. Усі четверо замаскованих стояли з рушницями на плечах посеред залу, наче вихідці із жахливого сну алкоголіка.

- Увага, приготувалися. За моїм сигналом гравці починають гру "Полювання на зайців"...