Іван Тарба

Поезії

Перекладач: Анатолій Глущак

Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр - Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3

Зернина

Спокон віків - землі вона рідня,

Немов земля - стосила і єдина.

Підвалина життя, оздоба дня -

Пшенична неприкметлива зернина,

Коли і де знайшлось оте зерно?

Коли і де посіялось уперше?

Щоб нині нам світилося воно,

За сто віків історії не вмерши.

Людина є прасівачем зерна,

В якого вічні виявились крила.

Не з ласки бога, а в трудах вона

Своє безсмертя колоском відкрила.

Зерно, зерно - зачин моїх пісень!

Зелене вруно вірша - з твого поля.

Люблю тебе, мов золотий огень

І як Вітчизни щедрої роздолля.

Хвала зерну, яке лягло в засів,

Хвала зерну, що сперлось на коріння,

Хвала зерну, що в масі колосків

Урівноважує земне тяжіння!

Поля ячменю, жита і пшениць -

На суходолі море рукотворне.

Тут наша праця, хлібодарська міць

Вливаються у зерна необорно.

В осіннім кукурудзянім строю,

Чи то в Абхазії, чи то на Україні,

Такий щасливий з друзями стою:

Бо мрії в нас, мов засіки, - єдині.

Бо в кожній хаті є щедротний стіл,

Бо вогнища родинні - мов джерела.

Бо гостям до смаку і хліб, і сіль

Абхазця, росіянина, мегрела.

Зернина здавна з'єднує людей

На спільнім полі, ще й на спільнім святі.

Хто виростив її - завжди знайде

І щиру дяку, і нове завзяття!

Мов істина - зернина є свята!

Плекаєм ревно щедрі урожаї,

Що радують, мов неба чистота,

Яке не сивіє над рідним краєм.

Віддавна хлібороби - мудреці

В чіткій тисячолітній естафеті.

Зернина! -

         мирний атом у руці.

Пребудьмо сівачами на планеті!

* * *

Світ одкритий не одному:

Пізнавай, живи... Але,

Ніби в морі штормовому,

Самотою в ньому - зле.

Доля в кожного не схожа:

Той - слабкіший,

               той - міцний.

Бути іншим світ не може -

Він прекрасний і страшний,

І колись казала ненька,

Пригортаючи дітей:

- Для людини - світ маленький.

І безмежний -для людей!