Жоашен дю Белле

Поезії

Перекладач: Василь Мисик

Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990

Сонети

1

О Франціє, мистецтв, одваг, законів мати,

О годувальнице, турботнице моя!

Тепер повторюю святе твоє ім'я

Плачливим голосом бездомного ягняти...

Я вірю в Честь, яку не вкриє прах віків,

В Одвагу, що не вмре у падолі земному,

Так щедро квітнучи у серці молодому,

Що скарбу більшого й не хочу від богів.

Для служби щирої я перейшов хребти,

Щоб тут, в Італії, три роки провести,

Де я живу й тепер, ні, не живу - томлюся...

Найбільше ж не терплю, як перед королем

Стоїть шахрай такий з облесливим лицем

I сміхом давиться, хоч сам не знає з чого.

4

Блажен, хто плававши далеко, як Улісс,

Чи той, хто в рунові кохався золотому,

Набравшись мудрості, вертається додому,

Щоб вік дожити там, де народився й зріс...