Карел Гавлічек-Боровський

Тірольські елегії

Перекладач: Микола Лукаш

Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990

I

Світи ясно, місяченьку,

  щоб розтала мла...

Чи до серця тобі Бріксен?

  Ну ж, не хмур чола!

Погуляй ще трохи в небі,

  спати не лягай,

стань зо мною на любу розмову,

  смуток мій розмай.

Я, мій друже, не тутешній,

  це і з крику знати;

не тікай-бо, я не австріяка,

  лиш на муштру взятий.

II

Я з країни музикантів,

  все у сурму грав,

тою грою віденським вельможам

  спати не давав.

Щоб від того не схитнувся

  лад в імперії,

то по мене вислали карету

  з жандармерії.

Ледь звернуло з полуночі,

  "айн" пробило й "цвай", -

привітав мене із добрим ранком

  чемний поліцай.

З поліцаєм в повній формі

  комісарський чин:

в злоті комір, а при боці шпага,

  то ж не без причин!

"Уставайте, не бійтеся,

  ми не злодії,

а цісарські славні урядовці

  із кустодії.

Вам вітання з міста Відня

  передав гер Бах,

ще й прислав оце дрібне писання

  бачте, все в гербах".

Я ж, сарака, й натщесерце

  гречний до панів:

"Вибачайте, цісарськії слуги,

  що я без штанів!"

Але Джек, мій чорний псюга, -

  то вже грубіян:

звик, дурний, до хартії свободи

  (сказано, британ!).

Пильно право особисте

  він оберігав

і з-під ліжка до гостей незваних

  обізвавсь: "Гав-гав!"

Я жбурнув на нього з серця

  кодексом австрійським:

маєш справу, любий мій британе,

  сам тут розумій, з ким!

ІІІ

До порядку звик я зроду,

  тож перед гістьми

перш за все я натягнув панчохи

  (йшлося до зими).

Потім став листа читати,

  це зразок послань:

коли тямиш урядову мову -

  сам, як хоч, проглянь.

Бах, як доктор, пише ясно,

  що мені не радить

в чеськім краї довше залишатись

  клімат, бачся, вадить.

I нездорово, і гнило,

  й душно від ції

октройованої зверху

  конституції!

Тож прислав мені карету

  (над усе комфорт),

щоб я зараз на державні кошти

  їхав на курорт.

А жандармів він приставив

  тільки для припрохи,

бо він знає, що я зроду скромний

  і несмілий трохи.

IV

Що тут діять? Признаюся,

  дурну маю вдачу -

ані в чім жандармам не відмовлю,

  як флінту побачу.

Пан Дедера мені радив

  вирушать в ту ж мить,

бо як люди встануть, всім із нами

  їхать закортить.

Зброї брать мені не треба

  в дорогу далеку,

бо вони самі, мовляв, подбають

  про мою безпеку.

По Чехії маю їхать

  я інкогніто,

щоб мені доручень непотрібних

  не давав ніхто.

Надавав мені Дедера

  силу мудрих рад,

що повинні в Баха пацієнти

  знати всі підряд.

Я послухав ради-знади,

  чоботи озув,

вдяг жилет, піджак, сурдут, та спершу

  штани натягнув.

А карета з жандарями

  жде внизу давно:

"Заждіть хвильку, піду попрощаюсь,

  як заведено".

V

Стать жіночу, місяченьку,

  знаєш ти, нівроку,

знаєш добре, яку з нею має

  чоловік мороку!

Був ти свідком потаємним

  багатьох розлук,

знаєш краще за всіх романістів

  гіркоту цих мук.

Мати, жінка, сестра, донька -

  Зденєчка мала -

стали коло мене й тихо плачуть -

  доле моя зла!

На що я козак бувалий,

  а й мені, повір,

серце стисло, і пекуче горе

  стуманило зір.

Тож насунув я шапчину

  аж на самі очі,

щоб не видно було поліцаю,

  як сльоза мигоче.

Бо стояв попід дверима

  недріманний страж -

для такої пресумної сцени

  добрий антураж!

VI

Ріг гучить, гурчать колеса,

  їдем до Їглави,

ззаду -щоб ніщо не загубилось

  два жандарми браві.

Онде й церковця боровська

  мріє з висоти,

смутно так на мене поглядає:

  "Синку мій, се ти?

Знаю, тут ти народився,

  тут і охрестивсь,

тут попу прислужував старому,

  тут і в школі вчивсь.

Звідси в світ пішов широкий,

  світич запалив,

шлях земляцтву вказував правдивий,

  душу веселив.

Тридцять років тебе знаю -

  швидко час летить!

Та до кого в руки ти потрапив,

  до яких страхіть?"

VII

Як минали ми Їглаву,

  Шпільберг мав я в мислі,

а за Лінцом привиди Куфштейна

  серце мені тисли.

Аж як ми Куфштейн лишили

  по правій руці,

то почав я квіти помічати

  на гірській луці.

Як не знаєш, куди їдеш,-

  то дурна їзда!

I ріжок веселий поштальйона

  швидко набрида.

Всюди мазали колеса

  і міняли коней -

були б краще вже у тому Відні

  змінили закони!

З телеграфу ж, любий брате,

  є таки користь:

в кожне місто перед нашим в'їздом

  настигала вість,

щоби могла поліція,

  як дбайлива мати,

у натоплених уже покоях

  нас, гостей, приймати.

Не забуду Будейовиць,

  де мій комісар

мельницького аж чотири пляшки

  приніс мені в дар.

Може, був він патріотом

  у душі на дні,

може, думав, що ті чеські мрії

  я втоплю в вині?

Мельницьке давно допив я,

  нині п'ю волоське,

тільки бачу, що тії тривоги

  і воно не вкоська.

VIII

Ну, вже годі, місячку, елегій,

  перейдім на героїчний тон:

розповім тобі про неймовірний

  чортів марафон.

Шлях до Вайдрінга із Райхенгалли

  знаєш сам, куди там твій Кавказ!

Не одмінить дикої природи

  й цісарський указ.

Гори, скелі величезні - більші,

ніж у нас народна глупота,

прірва унизу - як пелька війська,

  що людей глита.

Темна ніч - як пресвятая церква...

Їдем вниз, і раптом чути крик;

то Дедера: "Та тримай же коні!" -

  а візник ізник.

Повіз грюка, коні мчать щодуху,

мов жене за ними сто чортів,

а візник перевертом, бідаха,

  з кручі полетів.

Линемо стрілою, лиш не прямо,

а шибаєм то цабе, то цоб...

Чи не інтернують нас у прірву?

  То готовий гроб!

Та мені на серці легко й любо,

то була велика благодать -

бачити, як грізні поліцаї

  з остраху тремтять!

Пригадав я тут пророка Йону

(з Біблії про це усяке зна),

як його, щоб бурю втихомирить,

  зіпхнуто з човна.

"Киньмо жеребок! - кажу.- Між нами,

певно, є великий грішник тут;

хай з карети вискочить, бо буде

  нам усім капут".



Як зачули теє поліцаї,

то не стали навіть ворожить -

вибили дверцята у кареті

  й вискочили вмить.

Ой ти, світе, неподобний світе!

Риє землю носом у рову конвой,

а злочинець сам-один   в кареті

  їде, як герой!

Ой ти, владо, неподобна владо!

Націями хочеш керувать,

а сама не можеш на повідді

  коней утримать!

Без віжок, без візника у пітьмі

я летів у тій кареті сам,

мчав понад безоднею страшною

  навздогін вітрам.

Свою долю сторопілим коням

не боявсь я звірить, будь-що-будь:

адже я громадянин австрійський,

  гірш не може буть.

В голові холодний розум мавши,

а в губах - цигарки любий жар,

я прибув на станцію прудкіше,

  ніж російський цар.

Як зразковий арештант, я тут же

попоїв, чого мені дали,

перш ніж скалічілі охоронці

  пішки прибрели.

В Вайдрінгу я добре спав, а стражі

мучились, що Боже упаси,-

спини собі спиртом розтирали,

  мазали носи.

От і вся альпійська епопея,

щира правда, ані втять, ні взять:

хоч - спитай в поштмейстера Дальруппа,

  той не дасть збрехать.

IX

Приїхали до Бріксена

  майже точно в строк,

тут начальство на мене Дедері

  видало квиток.

Замість мене шмат паперу

  в Чехію прийшов,

а тут чорний орел двоголовий

  взяв мене на схов.

Пан намісник, поліцмейстер

  і місцеві збіри -

то ангели мої охоронці

  у цьому Сибірі.