Карл-Гайнц Тушель

Непримітний містер Макгайн

----------------------

У сріблястій місячній імлі

Науково-фантастичні оповідання та повісті

Київ, "Веселка", 1986

Вперше цей твір було опубліковано на http://www.ukrcenter.com

Переклад Галини Лозинської

----------------------

Вступна примітка

Те, про що йтиметься далі, з погляду чисто технічного є сьогодні річчю цілком імовірною...

Але про те, що лейтенант був честолюбний навиворіт і будь-що намагався чимшвидше позбутися гучної справи, коли вже така траплялася,- про це знали всі і навіть розуміли його. Бо за гучними справами стоять звичайно великі люди, отож, хоч як крутись, а на якомусь етапі розслідування неодмінно потрапиш у кепську ситуацію, коли змушений будеш наступати на мозолі котромусь з отих великих...

Отож великі злочини були Семові Меттісону осоружні. Але, на щастя, випадок, який вій зараз розслідував, був, здавалося, звичайнісінький - невелике пограбування банку.

Тут, власне, все було ясно: якийсь невідомий украв у банку близько двадцяти тисяч доларів, і треба було тільки знайти того невідомого...

Слід тільки з'єднати механізм дверей з автоматичним календарем, а далі кодова група цифр уже сама змінюватиметься щодня. Коли хтось випадково й підгледить код, байдуже: наступного дня цей код уже не діятиме. Він легко запам'ятовується, і його не треба ніде занотовувати. І навіть, коли хтось і здогадається, в чім річ, то з вісьмома цифрами можливі близько 3600000 варіантів, якщо механізм установлено не на сьогоднішнє число, а на якесь інше, і він тільки кожної доби опівночі робить оберт на один день уперед...

Отже, коли в першому реченні три слова, в другому - шість, а в третьому - чотири: три, шість, чотири, триста шістдесят чотири, трясця його матері, це означає - вчорашнє число плюс рік! Так, це він, код, зручний, вигідний і недоступний для того, хто цього не міг знати! Що довше роздумував про це Гарднер, то більше впевнювався в тому, що має рацію...

- Яка й поготів залишила б після себе сліди! - гукнув репортер. - Чи знаєте ви таку жінку, котра б за добу не доклала ні до чого рук і не змінила б у домі стільки, що його уже ніхто б не впізнав? Тут ми не бачили жодних змін. Можу закластися на що завгодно.

- Хай і так! - пробурчав лейтенант і звернувся до Гарднера: - Ви не знаєте часом, навіщо небіжчикові були протези? Ми знайшли кілька нагорі...

- Якби ж той старий навіжений Баткінс залишив хоча б якісь нотатки!

- А може, вони є, але заховані? - запитав репортер.- Ходімо туди ще раз і пошукаймо!

Джейн Гарднер не була певна, що в цьому є сенс, бо це дуже мало відповідало її уявленню про Баткінса. Та вона згодилась, аби хоч щось робити...

- Швиденько відчиняйте, а далі побачимо!

- І не подумаємо! - заявив Вілкінс.

- Дамі нема чого боятися,- сказав фальшивий полісмен,- а от у вас - три хвилини. Якщо після цього двері не відчиняться...

- Нічого не вдієш, - зітхнула Джейн. - Відчиніть.

- Який шифр? - спитав полісмен.

Вілкінс хотів був стримати Джейн, та вона вже говорила:

- Сьогоднішнє число, тоді рік мінус один день...

- А чи не краще, коли ми поговоримо про подробиці десь у приємнішому місці!

Джейн, іще важко дихаючи, вже отямилась і через силу промовила:

- Чи можу я запросити вас, нашого рятівника, до себе?

- Згода! - весело сказав незнайомий.

- А цей? - запитав репортер, показуючи рукою на фальшивого полісмена, що лежав іще долі...