Маріна Ворнер

Хто ще хоче перепроситися?

Перекладено за виданням: Marina Warner. Who's sorry now? // The Times Literary Supplement. - August 1, 2003 (www.the-tls.co.uk/).



Вперше надруковано в часописі Критика (http://www.krytyka.kiev.ua/). - 2005. - Число 6.

Вперше цей твір було опубліковано на http://www...

Ось що вона написала:

"Я збентежена, чому люди не роблять висновків з подій, що відбуваються. І це, попри існування літератури, яка є майже пророцтвом... Я вже давно розмірковую над тим, як діє література і чому вона не впливає на політику. На мій погляд, література має вплив у сфері уявлень, в дискурсах, що відображають дійсність, а, за умови зміни умонастроїв окремих людей, може змінитися колективна поведінка...

В художній літературі є чотири епізоди, які дуже влучно зображають складники, потрібні, на мій погляд, для акту вибачення.

Перший - несправедливість, існування якої засвідчується постраждалою особою. Тут я розгляну образ Іо із "Прометея закутого", величного Есхілового дослідження страждання...

Тож Іо, телиця, яку жене ґедзь, стає матір'ю-засновницею цивілізації. В своїй праці про мандри Іо, Юлія Кристєва розглядала її випадок як втілення екзистенційної непевності жінок. "Як відомо, - пише вона, - в Греції наречена вважалася чужоземкою, прохачем... Згідно з ритуалом весілля, до нареченої ставились не як до здобичі і не як до рабині, але як до "прохачки, яку беруть під захист домашнього вогнища і за руку вводять до нового житла"...

      

Іо втілює цю приниженість, вона не має жодної влади, жодних прав, і коли ґедзь знову жалить її, вражена жахливим болем, вона зойком перебиває Прометея і виходить зі словами:


І язик мій у спраглих німіє устах, -


Каламутним годі здолати словам


Божевілля навальну хвилю...

      

Зрозуміло, що в системі долі Давньої Греції просто неможливий перехід від відвертого співчуття до прилюдного вибачення. В наші часи, таке вибачення, як реакція на трагічну несправедливість, стало можливим, дякуючи тому, що ми все більше приділяємо уваги концепціям відповідальності і провини, які дають можливість виокремити характерні людські чинники і винуватців...

Потім, знаючи, що граф спостерігає за ними, Фіґаро залицяється до несправжньої графині і розлючує графа, котрий виходить і розлючено гукає на варту - так розпочинається остання сцена.

Граф гнівається на Фіґаро і на гадану графиню поки всі присутні, які, зрозуміло, в курсі справи і ще й досі не зняли масок,  прохають "perdono"...

Тут виникає пауза, дія призупиняється, музика замовкає - чи вона прийме його прохання про прощення, його вибачення? Чи вона відмовиться, наслідуючи його аристократичний приклад? Надзвичайно витончено, вона приймає його благання пробачити. (А італійською це, як я вже казала раніше, є еквівалентом вибачення...

Загальновідомо, що оригінальний текст драми Бомарше викликав фурор і був заборонений королем через порушення субординації лакеєм Фіґаро і через те, що сюжет критикує аристократичні привілеї. Тож розв'язка драми містить іронію: в кінці графиня дозволяє своєму чоловіку, господарю, робити все як раніше...