Майкл Ґолд

Вільні

Весь равок пішов на залагодження незліченних формальностей, якими, паче павутинням, обплутана тюрма. Чотири в'язні з ІРС 1 пройшли декілька перевірок, вислухали коротке напутнє слово начальника тюрми, потім здали сірі тюремні роби, а одержали натомість одяг, в якому прибули сюди, - злежаний, затхлий і майже забутий...

Та вони ще й не почували себе вільними.

Вони мовчки, стуливши губи, простували курною дорогою, що вела від тюрми до шосе, і, коли погляд котрогось із них падав на бліді обличчя товаришів, вони здавались йому чужими й змученими.

- Оце вам Америка! - сказав коротун Блеккі Феррар, і, глибоко зітхнувши, із силою плюнув на дорогу поперед себе: хотів показати, що йому все те байдуже...

до 20-х років.

запам'ятати свого місця в строю, - це теж вважалося в тюрмі неабияким злочином.

- Країна вільних, вітчизна сміливих, - монотонно, ніби проказуючи молитву, додав Джон Браун, високий, кощавий англієць з сивою чуприною, орлиним носом і спокійними голубими очима. - Ех, тютюнцю б зараз пожувати!

Двоє інших з ІРС, що відсиділи п'ять років за виступи проти світової війни, не озвались ані словом - чвалали собі мовчки, ніби чекали, чи не станеться чогось цікавішого...