Олександр Твардовський

Тобі, Україно

Який урожай вистигав од границі,

Налитим колоссям шумів з далини,

Як пахли поля молодої пшениці,

Поглянь, подивися і легко зітхни.

Зітхни, подивися - і в ранки імлисті

Побачиш, як дихає вільна земля:

Поля золотисті, діброви у листі,

Заплависті луки і знову поля.

Як тишею мріють побілені хати,

Сідай, спочивай біля кожних воріт!

Яка сторона і привітна й багата!

Яким урожаєм хлюпнула б у світ!

О земле Вкраїни, луги і долини,

Заводи донбаські і гори Карпат,

Цієї важкої суворої днини

Ти нашому серцю миліша стократ.

Неначе я сам народивсь на Вкраїні,

Топтав ці дороги у шелесті трав,

І мову любив, і пісні солов'їні,

І ніжність коханої вперше пізнав.

Хоч в іншому місці зростав я на світі,

І трави в нас інші, і в мові - своє,

Та тут, на просторі, в доспілому житі,

Неначе проходить дитинство моє.

Я завжди з твоїми синами й з тобою.

Тобі, Україно, життя віддаю,

Не край ми один захищаємо з бою,

А всю Батьківщину, як матір свою.