Микола Квіцинія

Гори

Перекладач: Анатолій Глущак

Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр - Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3

Кому ці гори - пустка, мертва й гола,

Для мене рідна кожна їхня риска.

Без верховин, що височать довкола,

Я б і не жив - вони моя колиска.

Все чути - горця потаємне вміння:

І сарни біг, і тура рев з надсади,

Ущелин велемовне безгоміння

І музику далеку водоспаду.

О рідні гори! Ваші краєвиди -

Для мене сила й мудрість.

            Хоч не годні

Квапливі люди міста зрозуміти

Оці контрасти: висі та безодні.

Чи мимохідь можливо надивитись

В обличчя гір,

            у профілі орлині?!

О рідні гори! Мов казковий витязь,

Несмертні ви в одвічнім часоплині.

Ви стоїте, на твердь віків зіпершись,

В задумі, і прекрасній, і глибокій.

Свої пісні приношу вам найперше,

Злітає вірш

           орлом

               під оболоки,

Мене зростили гори, і до скону

Я їх не зраджу. Ми - навік родина.

Гір гордий син - я відданий закону,

Який у гори закохав людину.

Коли, трапляється, важливі справи

Мене до міста ненадовго кличуть,

Мов пам'яті негаснучі заграви,

Ряхтять мені вершини ці величні.

У радості, в біді, в святій роботі

Для мене кожен камінь - це опора

В краю батьків. Луни гірської хори

Життю співзвучні. Наді мною потім,

Як пам'ятник, постануть гори.