На странице «Поема "Лейла і Меджнун"» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
Поема "Лейла і Меджнун" (Нізамі Гянджеві)
Фрагменты текста.
Нізамі Гянджеві
Поема "Лейла і Меджнун"
Перекладач: Л. С. Первомайський
Джерело: З книги: Первомайський Л. С. Твори: В 7-ми т. Т. 6: Переклади. / Упоряд. С.Пархомовського.- К.: Дніпро, 1986.
Привід до створення цієї книги у віршах
Мій день у щасті цвів, неначе сад,
І я радів з життя, мов Кейкубад...
Тож гордий будь і радий, трудівник:
Твій скарб є те, що ти до праці звик.
Так жереб свій шукав, так мріяв я,
А вже зоря зіходила моя.
До мене шах свого гінця прислав,
І він наказ до рук мені віддав,-
Чудово писаний прихильний лист
В собі таїв багатозначний зміст,
Немов росою запахущий сад
Розсіяв лал, туркезу і гранат...
Коли ти майстер ювелірних справ,
Без домішок нехай твій буде сплав,
Не забувай, щоб славу зберегти,
В чиє намисто перли нижеш ти.
На тюркський лад слова не личать нам,
Про наш високий рід ти знаєш сам,
Високі ми шануємо права,
Тому й високі личать нам слова!"
Знов на мені невольницьке кільце!
Кров прилила і вдарила в лице...
Стр. 1
Вона, мов пташка, злине в небозвід,
Але я й там знайду красуні слід.
Хай іскрою сховається в скалу -
Залізом звідти виведу Лейлу.
Покіль її тобі я не віддам,
Спокою я не знатиму і сам!"
Меджнун почувсь, мов птиця на крилі,
І другові вклонився до землі:
"Слова твої - бальзам на мозок мій...
Але не зв'язуй по руках мене -
Покинь своє карання навісне.
Чекай спокійно й слово дай тверде,
Що безум знов тебе не обпаде.
Дай відпочинок власному вогню,
А я залізну браму відчиню!"
Меджнун, побачивши такий напій,
У ньому визнав порятунок свій,
Повірив Ноуфалевим словам,
Його не гнав, не шаленів і сам
І вогнище своїх палких бажань
Залив на час водою сподівань...
Меджнун у рівновазі тихих днів
На раді розуму в думках зміцнів.
Ноуфаль, великодушний щирий друг,
Звільнив його від мук і осоруг,
Він лиш його в своєму серці мав
І лиш за нього келих піднімав.
Так в радощах, не звіданих давно,
Три місяці вони пили вино...
Стр. 5
Я зруйнував твої надії й сни,
І став я бранцем власної вини.
Але страшну покару ти обрав -
Своєю смертю ти мене скарав!"
Так він ридав, і скарживсь, і волав,
Покіль над світом день не відпалав.
Покіль не розгорнула чорний стяг
Пустельна ніч, кипів Меджнун в сльозах...
Там він побачив поруч із своїм
Ім'я Лейли на аркуші однім.
Той аркуш нігтями Меджнун роздер,
Своє ім'я лишив, Лейли - зітер.
Спитав у нього хтось з товаришів,
Чом з двох імен одне він залишив.
Він відповів: "Коли кохаю я,
Своє ім'я навік втрачаю я...
Він ніс з собою злагоду і мир,
І не страшив його захланний звір,-
Вовки його охороняли вдень,
І поруч з левом уночі олень,
Лисиця й заєць, тигр і ніжна лань
До нього йшли, як друзі, без вагань.
Коривсь йому тварин і звірів стан,
Він царював над ним, як Сулейман...
Стр. 10
|