Нодар Думбадзе

Я, бабуся, Іліко та Іларіон

Перекладач: О.Синиченко

Джерело: З книги:Думбадзе Н. В. Твори в 2-х т. Т. І. - К.: Дніпро, 1985

Праворуч від мого села протікає Губазоулі, а ліворуч - річечка Лаша, в якій повно крабів, бичків та хлоп'ят з підкачаними штаненятами...

- Що, що? Вид у дієслова? Таж вид тільки в людини буває!

- Це інший вид, бабусю, зовсім не той, що ти думаєш.

- Вид один на світі, бічо2.

- Ну добре, скажи мені, що таке вид? - спитав я бабусі й згорнув книжку.

- Що таке вид? Вид - це... вид.

- Сідай, бабусю...

- А я ж який, бабусю?

- Ти? Ти бісова личина, шибеник, несусвітне ледащо та ще й бусурман.

На всю Гурію немає жінки яка б уміла проклинати краще за мою бабусю, але її прокльони мені не страшні, бо якось вона прохопилася словом - не бійся, мовляв, дитинко: коли уста мої проклинають, серце благословляє тебе...

Іларіон заперечливо замахав руками, потім піднявся, довго дививсь на мене повними сліз очима, нарешті глибоко зітхнув і спитав голосом приреченого:

- Хто тобі дав, бічо, цього тютюну?

- Іліко!

Іларіон налив горілки, витер сльози, здійняв до неба руку з склянкою і промовив:

- О боже, скарай усіх на світі нероб і пройдисвітів! Дай мені побачити, як Іліко Чигогідзе конає в пекельних муках і щоб не було кому спасти його, крім мене!

- А що таке, дядьку Іларіоне?

- До тютюну примішано перцю!

- Ну, тоді хай поможе нам четверте євангеліє, і скарай боже Іліко! - сказав я, випив, і мені захотілося поцілувати Іларіона в ніс...

Ми друзі. Отож хай поможе нам дев'яте євангеліє!

- Не дев'яте, а п'яте, Іларіоне!

- Ех, хіба не однаково, коли більше трьох...

Ох, між друзями в зажурі

Я, Симон, Симон Долідзе... -14

заспівав я.

- Як то в зажурі? Хто це доводить мого Зуріко до того, що він журиться між друзями? У школі допікають? Обіллю гасом і підпалю ту кляту школу! Чи, може, хто хоче згубити тебе з світу? То знай: куля моя пробиває залізничну рейку! Кажи, хто він, і я продірявлю йому череп!

І Іларіон схопив рушницю й звів курок...

Як устану, роз'юшу тобі носа!

- Я пройдуся трохи, може, зайця надибаю, поки ти зберешся.

- Коли стрілятимеш, не забудь заплющити ліве око! - гукнув мені вслід Іларіон.

Не встиг я ступити й десяти кроків, як почув Іларіонову лайку:

- А щоб тобі добра не було! Лайно ти, не собака! Бодай тебе вовки з'їли! Бодай тебе застрелили! Що тобі, ліньки вже гавкати?!

- Що сталося, Іларіоне? - підбіг я з рушницею в руках...

- Тільки підеш зі мною і допоможеш!

Після півночі я й Іліко лежали під проламаним тином біля Іларіонового марані21. Трава була мокра від роси.

- Апчхи!.. Апчхи!.. Апчхи!..- чхнув я тричі підряд.

- Щоб ти не виріс більший! Такий здоровило, а не даси ради своєму носові!- розсердився Іліко і штовхнув мене ліктем...

Він просто неповний. Ти глибше заглянь! Іліко просунувся в чурі по плечі, а я стояв позаду.

- Ах ви ж злодюги! - несподівано зарепетував Іларіон, стрибаючи з обвитої плющем груші.- Стій, стрілятиму!

- Мерщій рятуйся! - крикнув я, хапаючи Іліко за ноги, але той вислизнув і сторч головою шугнув у чурі...

Я мерщій поклав на вінця кришку, пригнітив її великим каменем і, взявши сапу, вже хотів був засипати чурі землею, як раптом він заговорив, мов чарівник:

- О всемогучий боже, нехай розступиться земля й поглине всіх шахраїв, негідників, пройдисвітів і лукавців! Пошли ти, владико небесний, грім і блискавку на голови Іларіона Шеварднадзе та Зуріко Вашаломідзе, що так пошили мене в дурні!

- Агов, хто там? Кажи, а то розтрощу голову! - крикнув Іларіон, просуваючи в чурі дуло рушниці...